Василь Босак
Чашництво і рух Чеських братів
як форми руху за оновлення Церкви
Гуситський визвольний рух загалом є добре опрацьованим явищем в історіографії. Зокрема, таке зацікавлення можна пояснити тим, що більшість сучасних істориків характеризують гуситський рух в чеських землях як першу європейську соціальну революцію.
Не зважаючи на це, досі залишається багато не розв’язаних питань, що є важливими для повноцінної характеристики і розуміння гуситського руху. До цих питань відноситься і вивчення ролі поміркованих течій гуситського руху — чашників (утраквістів) і чеських братів. Довгий час дослідження цих рухів залишалося на периферії уваги дослідників особливо в працях істориків Східної Європи другої половини ХХ ст. Це можна пояснити специфікою самого принципу подачі гуситського руху в радянській історіографії — загальноприйнятим було висвітлення класової боротьби селян і плебсу проти феодальних експлуататорів. На мою думку, зважаючи на те, що монографії радянських дослідників і надалі складають основу до вивчення боротьби гуситів (зокрема і в Україні), питання ролі чашників і чеських братів залишається дискусійним і відкритим до сьогодні.
Історіографія питання. Загалом ми можемо поділити наукову літературу, що вивчає діяльність поміркованих гуситів на дві групи:
- Післявоєнні радянські праці. Це в більшій мірі роботи, що присвячені вивченню соціально–економічного розвитку Чеського королівства в передгуситський час. Сучасні дослідники визначають, що з кінця 40-х і до початку 70-х років в СРСР сформувалася потужна школа гуситологів. Серед них ми можемо виділити кілька основних матеріалів, які лягли в основу даної роботи. Г. Санчук подає цінні дані про становище населення чеських земель при Карлі IV, зокрема і питання становища дворянства і бюргерства (які згодом і сформували помірковане крило чашників). П. Резонов працював з проблематикою утворення течій гуситського руху на початковому етапі. Їх дослідження лягли в основу 3-х томника “История Чехословакии” (1956 р.). А. Озолін в своїх монографіях “Из истории гуситського революционного движения” і “Бюргерская оппозиция в гуситском движении” вперше серед гуситознавців зайнявся детальним вивченням ролі поміркованого крила в гуситському русі. На основі опрацювання багатьох джерел автор розглянув передумови зародження і процес формування ідеології бюргерської опозиції, а також їх тактику ведення війни та основні програмні документи.
- Праці сучасних гуситознавців починають з’являтися із розвитком нових демократичних підходів до вивчення історії ( з кінця 80-х рр.) Для цих досліджень характерним є вузька спеціалізованість, скрупульозність і детальність вивчення. Можна відзначити і суттєву новизну — науковці не старались опрацювати обширний період гуситського руху, а займались спеціалізованим вивченням економічного, соціального, політичного становища окремих верств. Зокрема, як приклад можна відзначити дослідження американського історика Д. Классена, що вивчав роль і економічні інтереси чеської шляхти в гуситському русі. В російських дослідженнях гуситського руху значне місце посідає і доробок Л. Лаптєвої. В своїй праці “Гуситський рух в Чехії XV ст.” вона приділяє значну роль дослідженню не тільки таборитського руху (який був добре опрацьований ще в післявоєнний період) а й чашників. В її доробку, наприклад, дуже добре досліджено причини участі дрібного дворянства в національно–визвольному русі: економічні, політичні інтереси в сфері державного управління. Цікавляться вивченням теми і молоді дослідники, зокрема в 2006 р. російським істориком А. Пашиніним в рамках дисертації було проведено дослідження “Шляхта в гуситском революционном движении”.
Релігійна течія чеських братів в радянській історіографії залишилась поза значною увагою. Щоправда, в дореволюційний період, на початку ХХ ст., це питання розглядали в рамках лекцій духовних семінарій з точки зору дослідження Реформації католицької церкви і протестантства (течія позиціонувалась як єретична).
Джерельну базу до вивчення вимог і тактики дії поміркованих течій гуситського руху формують дві групи джерел, — актові і нарративні. До актових джерел ми відносимо різні варіанти Чотирьох празьких статей, гуситські маніфести, рішення гуситських сеймів, вимоги міщан і дворянства до Сигизмунда Люксембурга. З нарративних матеріалів найціннішими для дослідження теми есею є: хроніка Лаврентія із Бжезової, “Трактування вчення св. Іоана” Якубка із Стшибра, “Таборитська хроніка”, та ін.
Бажання поміркованими гуситами змін у релігійній, політичній і соціальній сфері також відобразилось у тексті чотирьох празьких статей, які швидко поширились серед населення Чехії та інших Європейських країн. Ці статті в основній редакції було прийнято в липні 1421 р. на Чеславському сеймі. Основні положення статей можна охарактеризувати наступним чином:
- Вимога богослужіння народною чеською мовою, що спиралась на біблійське вчення.
- Здійснення таїнства Євхаристії для мирян за двома обрядами — хлібом і вином.
- Відняти у духовенства світські багатства та володіння (заклик Ісуса Христа “не володійте жодним майном в місцях вашої діяльності”.
Перерахування всіх гріхів, яких необхідно було позбутися: вбивства, крадіжки, клятвопорушення, брехня, тощо.
Передумови визвольного руху, причини диференціації течій гуситів. В гуситському революційному русі брали участь всі верстви тогочасного чеського суспільства: селянство, міський плебс, бюргери, а також дрібне і середньої заможності дворянство. Кожен із цих суспільних прошарків мав різні причини участі у всенародному русі, тож їх вимоги і цілі також відрізнялися. На мою думку, спільною для всіх повстанців була ненависть до недоліків католицької церкви (як системи віросповідання загалом, до поведінки церковної верхівки і заможних священнослужителів), а також німецького міського патриціату і дворянства. Отже, як бачимо всі учасники національно–визвольного і антикатолицького руху мали спільну загальну мету, але інші вимоги.
Селянство і міський плебс (поняттям міського плебсу як однієї з рушійних сил гуситського руху оперують лише радянські історики) прагнули звільнитись від феодального гніту. Причиною цього був розвиток товарно–грошових відносин і посилення експлуатація селянства, та майнової диференціації населення на початку XV ст. В цей час феодали запровадили грошову рентну плату як форму податку, це дозволило селянам вільно продавати на ринку надлишок продукції з домогосподарств. З’явились як і багаті заможні селяни (мали більше одного лану), власники половинних ланів, “загородники” (володіли лише присадибною ділянкою), а також велика кількість безземельних халупників. Боротьба пригнічених селян виражалась у різноманітних єретичних вченнях і антифеодальних рухах, особливо в південних чеських землях.
Бюргерство і дрібне дворянство в свою чергу прагнуло збагатитись за рахунок присвоєння собі земельних володінь і феодальних доходів католицької церкви та німецьких патриціїв. Як зазначає автор Г. Санчук, напередодні гуситського руху в церковних помістях та монастирях розпочався процес концентрації земельної власності. Настоятелі монастирів та єпископи збільшували маєтності за рахунок: купівлі, прямого захоплення чужого майна, тощо. Підсумовуючи автор зазначає, що на початку XV ст. католицькій церкві належало близько половини орних земель Чехії. Кім цього великим ярмом як для селян, так і для бюргерів була сплата “папської десятини” (виросла напередодні руху в 2 рази). Німецький міський патриціат цікавив бюргерів також найчастіше з точки зору наживи — їх великі доходи, як правило, отримувалися з боргових позик (очевидно, тим же бюргерам та міщанам).
Крім цього значну роль в поділі зіграла освіченість чеського дворянства та бюргерства. Їх обурювало те, що феодали відправляли велику кількість нажитих багатств в Німецькі землі (відтік капіталу), мали економічні привілеї. Крім цього в бюргерах прокинувся і національний дух спротиву проти насадження німецької мови і культури в суспільний вжиток.
Отже, ми бачимо, що формування двох ідейно відокремлених таборів: революційного антифеодального (таборити) і поміркованого бюргерсько–феодального (чашники , подобої, утраквісти) було спричинене нашаруванням різних форм соціального, економічного і культурного гніту; а також різних вимог і цілей.
Релігійні засади руху чашників. Головною вимогою антикатолицьких виступів як таборитів, так і чашників була ідея доступної церкви. Насамперед, бурхливій критиці з боку всіх суспільних станів Чеського королівства піддавався принцип “симонії” в різних її формах — оплати за здійснення релігійних обрядів, церковного суду, продаж церковних посад різних рівнів (настоятелів монастирів, кардиналів), наявність у церкви великих земельних володінь. Тому ще перед початком активних дій визвольного руху в 1419 р. ідеологами поміркованого крила антифеодального руху відзначалась необхідність секуляризації (конфіскації) церковного майна.
Вже на початку повстання гуситів в середовищі чашників велися активні дискусії про створення моделі нової церкви. Гостро постало питання про світську владу церкви, роль духовенства як суспільного стану та його місце в політичному житті. В роки народного повстання поміркованими гуситами активно велася подальша критика католицької церкви. Як зазначає дослідник А. Озолін, найбільше вплив цієї критики відбився на творах сучасників подій. Наприклад, найвпливовіший ідеолог чашників в ті роки — магістр Якубек із Стшибора написав двотомне трактування популярного теологічного твору: Апокаліпсису св. Іоана Богослова. З тексту джерела можна відзначити деякі аспекти антицерковної критики:
- норми католицької церкви відійшли від концепцій початкової апостольської;
- духовенство є морально зіпсованим: священникам не вистачає знання Святого Духа, смирення;
- живучи в скупості, лицемір’ї і жадобі до влади духовенство служить дияволу;
- в багатьох храмах “немає духовного світла і вогню”, тому в них немає правди і набожності.
Ідеологи поміркованої опозиції, як і сам Ян Гус, насамперед закликали духовенство повернутись до норм раннього християнства. Навчання і духовне просвітлення віруючих повинно ґрунтуватись виключно на вченнях Ісуса Христа і апостолів. Проте, на основі аналізу полеміки з таборитами, можна зробити наступний висновок: чашники були прихильниками подальшого збереження церкви як структури. Ними не відмінялись посади і привілеї єпископату, але на Чаславському сеймі (1421 р.) гуситами була вибрана спеціальна комісія — чотири духовні особи, що спільно керували вирішенням релігійним питань. Під подібну нечітку систему церковних реформ чинному духовенству було легко підлаштуватись: архієпископ Конрад визнав чотири празькі статті і зберіг посаду.
Важливий внесок в розробку програмних засад реформ церкви здійснили синоди духовенства. Наприклад, в 1421 р. в Празі на одному із синодів було прийнято кілька важливих рішень:
- стаття проти наявності у духовенства світської власності: орних земель, нерухомості, чиншів, тощо;
- визнано необхідність вжити заходів для посилення морального авторитету католицького духовенства;
- чашники визнавали декрети католицьких церковних соборів;
- зустрічна критика релігійних нововведень радикальної гілки — таборитів, бажання зберегти єдність церкви.
Аналізуючи протиріччя, що виникли на цьому етапі між таборитами і чашниками, найперше слід відзначити ставлення до святинь. Священники таборитів де тільки могли руйнували і палили храми, монастирі. Наприклад, один з ідеологів радикалів — Лаврентій з Бжезової називав монастирі збіговиськом розбійників проти волі Бога. Інший таборит Матей із Янова пішов у своїх твердженнях ще далі: після закриття монастирів він пропонував змушувати монахів примусово працювати. Помірковані гусити в свою чергу наголошували на тому, що основи церкови, які сприяють зміценню і єдності, повинні зберігатися без змін.
Найбільше релігійних диспутів відбувалося навколо богослужінь, таїнств, та обрядів. На згаданому вище празькому синоді чашники погодилися залишити без змін найважливіший католицький догмат – вчення про сім церковних таїнств. До цього питання торкалися і положення 23 статей празьких магістрів, крім визнання самих таїнств вони також обґрунтовували їх. “Віримо і дотримуємося семи таїнств церкви: хреста, покаяння, святості божого тіла і крові, священства, шлюбу, єлеопомазування”. Визнавалися також і молитви святим, загробне життя, чистилище. В церковних обрядах чашники обмежились забороною будь–якої помпезності, звичний порядок богослужіння залишився без змін.
Рух поміркованих гуситів не був багаточисельним, тож з таборитами велася боротьба за вплив на населення. Радянська історіографія власне і пов’язує спробу гуситів залишити без змін “старі” церковні порядки з необхідністю впливу на населення.
Постійні конфлікти між таборитськими священниками і чашниками можна спостерігати в листах і зустрічах–диспутах ( м. Конопіште, 1423 р.) , де противники перераховували недоліки поглядів один одного. Наприклад, празьких магістрів і священників звинувачували в недотриманні норм істинного ранньохристиянського вчення. А недоліком таборитів помірковані гусити вважали відсутність необхідних священичих облачень, сосудів для звершення таїнств, та “стирання” межі між священником та мирянином, відкидання вчень “святих мужів” (св. Климентія, Орігени, Хрисостома).
В 1428 р. було зроблено спробу послабити релігійні розбіжності між радикальними і поміркованими гуситами: між Старою і Новою Прагою укладено договір, за яким сторони зобов’язуються зберігати загальноприйняті церковні обряди (в дусі чашників).
Полеміка між ідеологіями гуситизму торкалася і питання духовенства, як категорії населення. Спираючись на вчення Яна Гуса про два мечі, помірковані гусити виступали за збереження духовенства в католицьких обрядових традиціях. Зокрема, магістер Якубек писав про необхідність того, щоб священники і надалі були сторожами духовного виноградника (віруючих церкви). Згадана раніше комісія чотирьох при архієпископі Конраді також є свідченням того, що чашники і надалі вбачали духовенство як стан наділений особливими функціями. Синод комісії був найперше церковним судовим органом (щось схоже на інквізицію): розглядалися справи покарання покарання, усунення, вигнання бунтівників або відсупників. Питання внутрішньої ієрархії католицької церкви також залишилось без змін. В 72 статтях проти таборитів засуджувалась пропозиція вибору єпископів священичим синодом.
Активно велися суперечки і з католицькою церквою стосовно “смертного гріха” духовенства. Цю гіпотезу висунули ще задовго до початку повстання Ян Гус і Д. Укліф. Ідеологи стверджували, що священники які вчинили важкий гріх втрачають право бути духовним наставником для своєї пастви. Такі тези були названі католицьким духовенством єретичними і відкинуті на Констанцському соборі.
Ще в період формування гуситського руху Яном Гусом була закладена ідея ліквідації світської влади духовенства. Вже в кінці 1419 р. у вимогах імператору Сигизмунду було чітко сформовано тезу про недопущення жодних папських булл, листів–розпоряджень, інструкцій пап і втручань у внутрішні справи Чеського королівства. Тезис ліквідації церковної влади увійшов і в чотири празькі статті (найважливіший правовий програмний документ поміркованих гуситів). Третя стаття крім ідеї секуляризації майна церкви висловлювала побажання чашників відібрати світське право у духовенства (очевидно, по відношенню до залежного селянства).
Отже, проаналізувавши релігійні погляди чашників і таборитів, я можу зробити наступні висновки:
- чашники прагнули зберегти єдність церкви, запобігти її єретичному розколу;
- найчастіше їх участь у визвольному русі мала економічний підтекст вони претендували усунути конкурентів (німецьких феодалів) і заволодіти секуляризованим майном католицької церкви;
- чашниками критикувалися будь–які необдумані докорінні зміни церковного устрою, відношення до таїнств з боку таборитів.
Дискусії між чашниками та хіліастами стосовно соціальної диференціації та знищення певних станів. Остаточного програмного документу, який би відображав ставлення поміркованих гуситів до соціальної структури суспільства немає. Тому даний елемент характеристики руху чашників А. Озолін описує на основі полемічних творів і листів, написаних проти таборитів, гуситських маніфестів.
Критика поміркованих гуситів тверджень стосовно суспільних груп була спрямована насамперед проти хіліастів — найрадикальніших бідних таборитів, що чекали приходу судного дня. На критику єресті хіліастів в Празі було випущено 72 статті, в яких критикувалось насамперед бажання фізично знищити багату шляхту і духовенство. В статті 22 можна побачити і цікаву ідею створити безкласове суспільство. У тексті сказано, що до другого пришестя Христа зникне всяка земна влада і всі рівними предстануть перед божим судом.
Але насамперед в критиці поглядів хіліастів (в т. ч. це можна побачити і в 72 статтях) яскраво виражено страх шляхти і бюргерства за свою приватну власність: лідери бідноти закликали в очікуванні судного дня руйнувати фортеці, інфраструктурні об’єкти і палити маєтності чи будинки заможного населення.
Негативне ставлення до вчення хіліастів можна побачити в трактаті “Життя таборитських священників” Яна Пшибрама. Автор різко критикує і з обуренням засуджує заклики проповідників бідноти нищити всю шляхту і лицарів, при чому А. Озолін стверджує: з контексту джерела варто розуміти, що ці заклики були практично втілені. В іронічній формі висміював Ян Пшибрам і те, що вже пройшло кілька дат очікуваних “кінців світу” (судних днів). Самі ж хіліасти при нищенні майна багатіїв мародерили, вели аморальний спосіб життя, установлювали податки селянам (у своїх твердженнях таборити власне і критикували будь–які форми податку чиншу).
Виникнення руху чеських братів, їх вчення і засади організації спільнот.
Після програшної для таборитів битви при Ліпанах, в якій загинула велика кількість діячів гуситів (наприклад, Прокіп Великий, полонені спалені таборити) визвольний рух занепав. Окремі таборитські общини все ще протримались кілька років і чинили опір Сигизмунду. До 1437 р. боролись захисники форту Сіон, до 1452 р. зберігали самостійність мешканці м. Табор. Проте населення зневірилося в надлишковому радикалізмі хіліастів і таборитів, які часто зловживали своїми ж ідеологічними принципами. Не подавали надії і залишки чашницького руху бюргерства і шляхти. Їм народ недовіряв через меркантилізм, страх приймати відповідальні рішення і боротися проти Сигизмунда. Не було і визначного лідера, навколо якого могли б об’єднатися залишки гуситських общин і течій. Між самими гуситами не було досягнено жодного остаточного порозуміння ні в духовній ні в політичній сферію. Ці настрої населення призвели до утворення невеликих церковних общин чеських (моравських братів).
Ідеологічну основу руху чеських братів формували праці Петра Хільчицького (1390–1460 рр.). Деякий час Петро Хільчицький підтримував тісні зв’язки з радикальними таборитами, проте був незадоволений їх аморальним способом життя та радикальністю поглядів стосовно багатших суспільних прошарків. А чашників в свою чергу Хільчицький зневажав за економічну зацікавленість в революційному русі, а також за нерішучість.
Основним твором, що акумулював всі погляди Петра Хільчицького був маніфест “Сіті віри”, що був просякнутий духом анархістських і пацифістських ідей. Автор писав, що суспільство повинно базуватись не на принципі насилля, а на рівноправ’ї і фізичній праці.
Громади чеських братів формують розчаровані у розбіжностях програм і дій таборитів і чашників. Вже з 50-х років XV джерела фіксують імена Григорія і Михайла Мандрівників (рос. — Бродяги). Братське об’єднання існуючих невеликих общин відбулося в 1457 р. в м. Кюнвальд. Пастори общин закликали багатших членів общин (колишніх чашників — бідну шляхту, бюргерство) розділяти своє майно з біднішими братами.
Синод чеських братів 1463 р. сформував основний їх основний релігійний догмат: спасіння через віру і милосердя. Наступне загальне зібрання–синод в 1467 р. постановило вчинити всім членам спільноти обряд перехрещення, що ознаменувало їх символічний розрив з традиційною католицькою церквою.
Структурно секта була організована як таємна релігійна спільнота з трьома типами духовного “посвячення” — аудитор, брат, досконалий. Більшість прихожан спільноти була на першій ступені посвячення, тож повинна була підпорядковуватись чіткій ієрархії. Повноправні брати формували менші спільноти “обраних” в середовищі пастви чеських братів — академії.
Назву чеських братів часто визначав територіальний принцип розселення: богемські/моравські брати, або за специфікою діяльності — печерники (оскільки організація була таємною, то часто академії збирались в підвальних приміщеннях або печерах).
Як і будь–який реформаційний рух (по означенню заснований на критиці устрою католицької церкви) чеські брати основою релігії вважали виключно Святе Письмо. Члени братства вірили в природню порочність людини і спасительну жертву Ісуса Христа. Як і деякі інші пізніші протестантські течії чеські брати відкидали військову службу як явище, що суперечить біблійному вченню. Також вони відрікались від носіння зброї.
Життя членів громади регламентувалося уставом, складеним на зразок ранньохристиянських апостольських спільнот. Чистоту “первісного християнства” чеські брати підтримували за рахунок вигнання і відлучення від церкви членів які провинилися, відділенням чоловіків від жінок, розділенням на вищезгадані “ранги”. Життя громади строго контролювалося з боку сеньйорів, консенйорів, пресвітерів і дияконів. Між ними було поділень управління релігійними, матеріальними, громадськими справами по паствах.
Практичність віровчення значно відрізняла чеських братів від чашників. Пресвітери чеських братів дбали про моральність прихожан, вели активну просвітницьку і освітню діяльність, допомагали нужденним членам громади. Велику увагу приділяли перекладу Біблії з латини народною мовою (одна з характерних рис для всіх реформаторських рухів), складанню релігійної прози і поезії . Відомий переклад чеськими братами Кралецької Біблії чеською мовою був канонізований і став основою майбутньої чеської народної мови.
За припущенням гуситологів, вже на середину XVI ст. рух чеських братів став настільки масовим через свою дієвість, що об’єднав близько 200 тис. людей в більш ніж 400 паствах.
Переслідування чеських братів. Після того як чеські брати відмовилися підтримати імператора Карла V в бойових діях проти Шмалькальденської ліги німецьких земель (релігійні переконання), його брат Фердинанд (в майбутньому імператор СРІ) заборонив їм пастирську і богослужбову діяльність. Це спричинило міграцію кількатисячної громади чеських братів в Річ Посполиту і Пруссію.
В часи правління Максиміліана ІІ (1548-1576 рр.) громади течії набули значного поширення на території Богемії і Моравії (звідси і часта назва — моравські брати). В 50–70 рр. XVI ст. діяльність громади чеських братів на цих землях була остаточно легалізованою. В 1609 р. імператорським привілеєм чеським братам було дозволено відкривати громадські школи, друкарні, вести просвітницьку діяльність серед населення. Дослідники визначають цей період як великий розквіт і піднесення значення руху.
Тридцятилітня війна (1609–1648 рр.) була першим масовим збройним конфліктом на території Європи. Конфлікти між протестантами і католиками і протестантами в Богемії негативно вплинули на становище чеських братів. Хоча чеські брати за релігійними переконаннями відмовились збройно підтримувати жодну зі сторін, після перемоги католиків під Білою Горою (1620 р.) спільноту було вигнано з території Богемії. Проте, на думку істориків, підпільна діяльність течії тривала і надалі. В Богемії її очолив єпископ Ян Амос Каменський. Кілька слів про цю особистість сказати просто необхідно. Вченого вважають одним із батьків сучасної педагогіки. Як видатний просвітник і свідомий чеський брат він рукопоклав велику кількість пресвітерів, підсумував релігійні засади світогляду течії в праці “Ratio disciplinae”. Гоніння на спільноту братів припинились мало не через два століття — указом про віротерпимість австрійського імператора (під впливом просвітницьких ідей) в 1791 р.
Гернгутери .Частина чеських братів, які проживали в Саксонії біля міста Гернгут (володіння графа Циндендорфа) називали гернгутерами. З початком Реформації місцева громада прагнула знайти спільну мову з Мартіном Лютером (велося листування). Лютер проте розкритикував бачення братами таїнства причастя і целібату священників. З лютеранами в Речі Посполитій також вийшло налагодити хороші відносини.
Богослужіння гернгутерів відбувалися щоденно протягом півгодини: це як правило було пояснення біблійних моментів, біографій святих отців, молитовних співів. Всі члени спільноти щомісяця обов’язково причащалися після покаяння перед настоятилем. Пастори зосереджували свою діяльність на роботі з покращенням благочестивості поведінки членів громади. Братія була скромною в одязі, їжі; вченням відкидалися азартні ігри, п’янки, танці.
Були в громадах гренгаутерів спроби налагодити адміністративне управління. Кожен округ за віком формував кілька “хорів” (для дітей, отроків, дівиць, холостяків, і тд.). Священники звітували перед радою авторитетних старішин, яких обирали раз на 12 років жеребкуванням.
Чеські брати на теренах Російської імперії. В межах Російської імперії на території Поділля (поблизу Кам’янця–Подільського) і Прибалтики в часи правління імператриці Єлизавети Петрівни з’являються компактні поселення громади чеських братів. Гернгутерська форма знайшла багато прихильників серед естонців і латишів, протиставляючи своє вчення місцевій лютеранській церкві. Проте, певний період в середині XVIII ст. вчення чеських братів було заборонене як єретичне через появу великої кількості лжепророків і проповідників, які сіяли смуту серед селянства.
Підсумки. Під–час дослідження чеського протестантизму, а саме засад руху чашників і чеських братів я порівнював їх вчення із догмами католицької церкви, баченням таборитів, іншими реформаційними рухами. Порівнявши бачення поміркованої і радикальної течій гуситського руху, я схиляюся до думки, що рацію мали ідеологи поміркованих гуситів. Реформи церкви дійсно не можуть пройти моментально, це явище поступове. Крім цього, знищення монастирів і церков таборитами і хіліастами призвело до мародерства і знищення неграмотними селянами писемних пам’яток, крадіжки церковних цінностей. Проте, немає жодного повністю ідеального руху, не виключенням є і чашники. Найбільшим негативом на мою думку є їх надмірна полеміка, нерішучість у прийнятті важливих рішень. А також бажання нажитися на секуляризації церковного майна і користуючись народним гнівом вигнати своїх конкурентів — німецьких феодалів з чеських земель.
Рух чеських братів був реакцією на занепад визвольної боротьби чеського суспільства. Принципи життя їх общин я також схвалюю: допомога нужденним, відсутність різкої матеріальної диференціації (носіння скромного одягу), висока моральність членів і їх бажання жити за нормами церкви. Проте я вважаю, що тотальний контроль над спільнотою, навіть з благою метою, є неприпустимим. Варто відзначити також видатний просвітницький вклад в культурно–освітній розвиток Чехії, Моравії, Богемії.
На мою думку вивчення поміркованих течій гуситського руху на території пострадянського простору є дуже перспективною галуззю. Це пов’язано із згадуваним мною в аналізі історіографії зацікавленні радянської гуситології виключно антифеодальною боротьбою селянства і плебсу. Тобто, можна все ще спостерігати значний розрив у подачі кількості (і якості) матеріалу про таборитів і чашників. Але в останні роки особливо в м. Саратов Російської Федерації спостерігається ріст кількості досліджень гуситології. Зокрема, в історіографії як приклад подано автореферат молодого історика А. Пашиніна, який досліджує роль шляхти в гуситському русі.
Навіть в рамках української історичної науки є великі перспективи надалі розвивати вивчення чеського протестантизму. Особливо історикам варто звернути увагу на спільноти чеських братів які довгий час проживали на Поділлі поблизу Кам’янця–Подільського. Попри неординарність і наукову новизну теми її в історіографії нажаль ще не опрацьовано. На основі таких цікавих тем в перспективі можна сформувати українську школу гуситології.
Список використаних джерел та літератури:
Опубліковані джерела
1. Гуситское движение в освещении современников / Cост., пер. Л. П. Лаптевой. —М., 1992.
2. Лаврентий из Бржезовой. Гуситская хроника. — М., 1962.
Література
- История Чехословакии. В 3 т. — М., 1956. — Т. 1.
- Лаптева Л. П. Гуситское движение в Чехии XV века. — М., 1990.
- Лаптева Л. П. История Чехии периода фодализма (V — сер. XVII ст.). — М., 1993.
- Озолин А. И. Бюргерская оппозиция в гуситском движении. Социально–политические требования. — Саратов, 1973.
- Озолин А. И. Из истории гуситського революционного движения. — Саратов, 1962.
- Пашинин А. П. Шляхта в гуситском революционном движении. Автореферат диссертации на соискание ученой степени канд. истор. наук. — Саратов, 2006. Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/shlyakhta–v–gusitskom–revolutionnom–dvizhenii.
«Per Aspera» 