21 листопада. Генеральний наступ польських сил у Львові та відступ українських військ з міста

 

День в історії

21 листопада 1918 р.

Генеральний наступ польських сил у Львові

та відступ українських військ з міста

75418839_974116779623535_8564351172624777216_n.png


Збройний переворот, здійснений українськими військовими в ніч на 1 листопада 1918 р. з метою випередити польську Ліквідаційну комісію в перебиранні влади в Галичині, був сприйнятий польським населенням болюче. Ще в другій половині 1 листопада польська молодь почала збиратися у школі ім. Сенкевича і Домі техніків (район Нового світу), де гуртувалися в підрозділи на чолі з офіцерами з колишніх польських легіонів австро-угорської армії (співвідношення українських старшин до польських на час листопадових боїв у Львові було приблизно 1:10 на користь поляків). Поступово до них активно вливалися і велика кількість злочинців, які випущені ще в жовтні з в’язниць за австрійської влади, які паралельно з веденням бойових дій проти українців займались мародерством, особливо у єврейській дільниці міста.

75341152_703342276827577_5173225796646469632_n.png

2 листопада польські сили ще накопичували сили і змогли вибити українську залогу з Головного вокзалу, де виявили значну кількість складів та ешелонів зі зброєю, обмундируванням, амуніцією і т.д. Незважаючи на початкову розпорошеність польського опору, Українській Генеральній команді (1-3 листопада її очолював полк. Дмитро Вітовський) банально бракувало наявних сил, щоб придушити його ще в зародку, адже на той момент у Львові знаходилося лише близько 1,5 тис. українських бійців та офіцерів, яких не вистачало для одночасного утримування ключових пунктів міста, підтримки порядку в місті і роззброювання польських боївок.

Тоді Генеральна команда вирішує замість висилання стеж у контрольовані поляками райони міста обсадити стратегічні пункти в середмісті, на яких був зупинений польський наступ 4-9 листопада у напрямку центру. Таким чином у місті утворилася лінія фронту, яка виглядала так: вокзал Підзамча – школа ім. Чацького – казарми поліції на вул. Казимирівській – казарми Фердинанда на Городоцькій – Галицький крайовий сейм – Дирекція пощти та телеграфу – Цитадель – Кадетська школа. Це дозволило українським військовим при меншій кількості бійців утримувати 2/3 Львова (центр та схід).

Майже протягом всього періоду боїв у Львові польська сторона намагалася реалізувати свою перевагу в живій силі та офіцерському складі, безуспішно атакуючи українські оборонні позиції (польська Начальна команда наказала зупинити самогубні лобові атаки на центр лише 17 листопада через важкі втрати). Найзапекліші позиційні бої протягом 4-18 листопада тривали за Підзамче, казарми Фердинанда і Цитадель утримувані українцями і за Кадетську школу утримувану поляками.

Запеклість боїв та відсутність успіхів наступальних операцій обох сторін пояснювалася загальною слабкість і українських, і польських військ, яким бракувало сил, щоб вибити суперника з міста. Втім, хоч українці й утримували більшу частину міста, затягування конфлікту було вигідне полякам, які через Головний вокзал з-за Сяну (ще 10 листопада українська залога була відкинута з Перемишля) отримували підкріплення з Польщі.

17 листопада через виснаженість обох сторін було вирішено укласти 2-добове перемир’я, яке 20 листопада за взаємною згодою продовжили ще на добу. Цей час був використаний поляками не лише для перепочинку, а й для отримання більше часу на прибуття з Перемишля групи підполк. Міхала Токажевського у складі 8300 солдат та офіцерів, 61 кулемета, 45 гармат і бронепоїзда.

21 листопада поляки вирішують зі значною перевагою у військах розпочати генеральний наступ з метою вибити українців зі Львова. Цього разу Начальна команда задумала план наступу, в якому головні удари будуть завдані на північному (в районі Замастринова і Підзамче) та південному (в районі Стрийського парку) флангах з відволікаючими атаками в центрі. На півночі наступ вкотре наразився на сильний спротив залоги Підзамча, який при підтримці гарматної батареї на Високому замку практично весь десь відбивав польські атаки, будучи в оточенні. Навіть бронепоїзд, підбитий тією ж батареєю,  не допоміг полякам взяти вокзал. В центрі «відволікаючий» удар перетворився з ініціативи тамтешніх офіцерів у повноцінний. Щоправда, він завершився тим же, що і раніше – нульовий успіх при великих втратах.

Втім на півдні, де була задіяна основна частина групи Токажевського, вдалося прорвати слабку оборону чисельно менших на тій ділянці фронту українців, адже там опорних пунктів як в центрі не було. Ці сили одразу ж вийшли до Снопкова. Дві українські чети у складі 75 осіб не могли зупинити польський наступ і відступили до міста, зайнявши оборонні позиції на водотягових збірниках біля Сихівської рогатки, щоб не пропустити поляків у місто з південного-сходу. То ж наступ продовжився вже в напрямку Погулянки та Личаківського цвинтаря. Поява поляків у тилу ошелешила залогу казарм 19 полку на вул. св. Петра, яких почали обстрілювати з напрямку цвинтаря. Інша група польська група вийшла до Личаківського вокзалу, зав’язалися бої за нього. Окремою проблемою стало застосування ворожої кавалерії, яка через Сихів глибоко обійшла українські позиції з тилу, зайняла Личаківську рогатку і перекрила дорогу до Винник, звідки протягом листопадових боїв йшли підкріплення до українських військ.

Таким чином ближче до кінця 21 листопада склалася дуже нестабільна ситуація. З одного боку, генеральний комендант Гнат Стефанів боявся, що його війська будуть оточені поляками у Львові та знищені разом із цивільною владою ЗУНР. З іншого боку, командир наступаючих Токажевський теж боявся, що його підрозділи, які занадто далеко відірвалися від своїх, мали слабкий зв’язок з тилом і було достатньо невеликої контратаки українців на Персенківку, щоб відрізати від тилу та знищити його підлеглих. Підполковник вже наказав залишити вокзал і рогатку на Личакові та реально задумувався над загальним відводом своїх сил на початкові позиції. Почалася гра на нервах суперника, адже перемога в цій битві вже залежала від того, хто з командуючих першим не витримає і почне відступ.

І, на жаль, полковник Стефанів не витримав перший і віддав вкінці 21 листопада наказ про загальний відступ зі Львова. Старшини та стрільці зі залог опорних пунктів мало не збунтувалися і заявили, що Львова не покинуть і будуть битися навіть у ворожому оточенні. Втім все одно підкорилися наказу командування і в ніч з 21 на 22 листопада українські військові не помітно для ворога покидали свої позиції та відступали на схід. Останньою відступила залога Підзамча вранці 22 листопада. Поляки не очікували такого швидкого відходу і побоюючись підступу з боку українців наважилися зайняти їхні позиції лише в середині дня.

Таким чином завершилася тритижнева напружена боротьба між українськими та польськими військовими. На жаль, українці програли битву за місто, котре вони вважали своєю столицею і котре вороже їх зустріло. Це було спричинене як об’єктивними обставинами (отримання суперником значної допомоги з корінної Польщі, тоді як Наддніпрянську Україну вкотре лихоманило «революцією»), так і банальну непідготовленість вести тотальну (в рамках Львова) війну з поляками на фронті і навіть в тилу, де неодноразово стикалися з актами саботажу й агресії. Втім цій гіркій поразці передувала і солодка перемога, яка сталася 1 листопада. Галицькі українці все ж здійснили спробу відродити знищену пів тисячолітнім чужинським пануванням державність і засвідчили, що, що мають право називатися нацією.

Едуард Макаренко

(https://www.facebook.com/profile.php?id=100017235812434)


Джерело:

Олекса Кузьма. Листопадові дні 1918 р.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s