Володимир Лагодич
1524-1526. Селянська війна
в Священній Римській імперії германської нації
(der Deutsche Bauernkrieg)
Селянин не може ні народитись, ні одружитись, ні вмерти, не приносячи користі хазяїну.
Саме такий жарт був популярним на теренах Священної Римської імперії XV-XVI cт. Наша ж сьогоднішня історія починається у селі Нікласгаузен у 1476 р. Його жителю, Гансу Бьому, відкрилась Божа істина – Провидіння йому вказало, що з того часу всі пашні, ліси, луги й озера належать простим людям. Що не має більше бути ні властей, ні податків, а єдина влада, що пануватиме тепер над людиною – влада Господа Бога.
Така новина задовольняла як Ганса, так і його послідовників, яких ставало все більше й більше. Однак, такий стан справ не влаштовував місцевого єпископа, і небезпідставно – виникла реальна можливість повстань та різанини привілейованих прошарків суспільства. В результаті, пастуха Ганса Бьома спалили.
Протягом наступної чверті століття такі історії повторювались – на німецьких землях один за одним виникали нові проповідники, що вказували на потребу соціальної рівності та всякого роду свобод. Кінець їх був закономірним, а після смерті останніх, налякані селяни розбрідались по хатах.
Так продовжувалось до утворення «Союзу Чобота» в 1503 р. Ініціював його серв єпископа Шпайера Фріц Йосс. Символ об’єднання, чобіт, був обраний напротивагу вишуканому взуттю знаті. Йосс був послідовною особою, так що «Союз чобота» при створенні не надихався проповідями, а виносив безпосередньою метою скинути феодалів силою. Однак, перший «Союз Чобота» був виданий його учасниками – при цьому, Йосс зумів врятуватись. Новий «Союз Чобота» виник уже в 1513 р. в Брейсгау. Засвоївши урок, Фріц вже не виносив такої радикальної програми. Зокрема, вже не вказувалось на необхідності відміни усіх податків, а лише зведення їх до мінімуму.
Проте, знову знайшовся зрадник. Фріц знову втік від арешту, але 13 його послідовників спалили на багатті. З 1517 р. перестало везти й Фріцу – нова спроба відновлення Союзу закінчилась провалом, а ідеолога було страчено.
Зрештою, настав 1524 р. Осінь цього року була дуже неврожайною в графстві Штюллінген, хоча це не особливо хвилювало місцеву графиню, що відправила селян пошукати мушлі для нового намиста. Оскільки це графство знаходилось у сучасному Баден-Вюртемберзі, мушель там не було, й засмучене селянство вирішило пояснити світській владі, що негоже над ними насміхатись. З цього епізоду розгортається Селянська війна 1524-1526 рр.
Під час неї, селянство Імперії об’єдналось у декілька відносно організованих рухів за географічним принципом:
1) на Південному Сході Німеччини, звідки й пішла відома програма «12 статей». Вождем повсталих на цих теренах був Ганс Мюллер із Бульгенбаху. Він виносив революційні ідеї з переходу влади до простого люду;
2) на Піденному Заході Німеччини, в регіоні Франконія. Місцеві повстанці керувались «Гейльбронською програмою»;
3) північніше, до Тюрингії та Саксонії. У селянському виступі на цих теренах грали роль анабаптистські єресі, а самим селянам допомагало збідніле лицарство, що повставало проти імперської влади у 1521 р. Одним з таких лицарів був Флоріан Гайер – легендарна постать, що заслуговує окремої уваги.
Травень 1525 р. можна вважати поворотною точкою війни, оскільки до цього справа обмежувалась більше переговорами, ніж зброєю. Храктерно, що надалі повсталі розгорнули терор з метою примусу дворян до виконання своїх вимог. В таких умовах, М. Лютер, вже заслужений лідер Реформації, виступає проти повсталих із гаслами «Хто загине у війні із селянами, той Мученик Христа!», «Хай хто хоче, розганяє, дусить та коле селян, приховано й у всіх на очах, як вбивають божевільних собак!». «Гріх тій владі, що не робить так, бо вона добровільно віддється дияволу, а ще крім того вимушує багатьох смиренних людей приймати участь в їх проклятій справі. Тому, властителі, рятуйтесь тут і там – хай коле, б’є й душить їх всякий хто може й хоче; а як помреш в такому ділі – похвала тобі, бо ти не зустрів би більш блаженної смерті». «Хто відчуває жаль до тих людей, яких сам Бог хоче згубити, сам стає бунтівником. Коли вони загинуть, селяни навчаться дякувати Богу, а князі взнають, що народом легко управляти через насилля». Союз в питаннях повсталих селян між католицькою церквою та протестантами зрештою приніс свої плоди.
Панів земних же не потрібно було зайвий раз просити розбити повсталих. Так, 13 травня між містами Боблінген та Зондельфінген було розбито 12 тис. селян.
15 травня під Франкенгаузеном, ландграф Гессену Георг Саксонський спільно із силами Генріха Брауншвейгського та Альберта Мансфельдського розбив ще 8 тис. бунтівників на чолі з їх ватажком, Томасом Мюнцером. Останнього надалі було страчено. Повстання у Нижньому Ельзасі подавив герцог Антон Лотарингський. Спочатку він розбив при селі Лупштейн, розбивши 6 тис. повсталих (включно з дітьми), що йшли назустріч містянам Цаберна. Жителі останнього були перебиті – це ще 18 тис. осіб. У Франконії 2 червня при Кенігсгофені на Таубері, було розбито ще 3 тис. повстанців.
Подавлення супроводжувалось деколи надмірними жорстокостями – зокрема, селян палили вогнем, попередньо приковуючи ланцюгами до дерев. Маркграф Казимир Ансбахський, взявши місто Кісінген, наказав виколоти очі та відрубати пальці 70 містянам. У Вюрцбурзі, що капітулював, позбулись голови ще близько 80 жителів. У одній лише Швабії стратили 10 тис. осіб. Загальне ж число вбитих бунтівників доходить до 130 тис. Крім того, відмітились Імперські князі і в розоренні поселень – настільки, що навіть Швабський союз запротестував від цього.
Джерела:
Циммерман В. История Крестьянской войны в Германии (по летописям и рассказам очевидцев), т. 1 [Електронний режим доступу]: https://www.booksite.ru/fulltext/voina/text.pdf?fbclid=IwAR12wE1wwQMdctbAHhDZHMmGmP7Elz3mAi_N0iMCNowIn49u0jdtGNFIlj8
Ивашин И. Крестьянская война 1525 г. в Германии в сочинениях классиков марксизма-ленинизма [Електронний режим доступу]: http://elar.uspu.ru/bitstream/uspu/10167/1/uz02-06.pdf?fbclid=IwAR2AHIoSf16cdenEI51DtSUjv54EGn2YgHOJCWUb9-mR44z3rjdDoKgd1HY
Энгельс Ф. Крестьянская война в Германии [Електронний режим доступу]: https://www.marxists.org/russkij/marx/1850/peasant_war/index.htm?fbclid=IwAR1nS3Cpaj5Ri_30COEO73xN2FhpuIICG9IZqbQEdyuv0R4-W6Vhu1ihM80
«Per Aspera» 