Лексикон. Pax Christiana: Англійська монархія (1066-1707)

Лексикон

Pax Christiana:

Англійська монархія

(1066-1707)

!!!!!!!!!!!!!!!!!.jpg

Абетковий порядок:

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я

Словникові статті:


А

Абсолютна монархія, абсолютизм (англ. absolutism) – особлива форма держави, яка формується в деяких країнах Західної Європи в другій половині XV-XVI ст. і характеризується надмірною централізацією політичної влади.

1472634230123610938.jpg

Henry VIII Tudor

Встановлення необмеженої влади короля визначається значною мірою наявністю в суспільстві буржуазного устрою, фінансові можливості якого використовує держава, а також економічним послабленням дворянства. Абсолютну монархію відрізняють наявність розгалуженого бюрократичного апарату, сильної регулярної армії (чи флоту), відсутність станово-представницьких органів чи зведення їх ролі до мінімуму, встановлення контролю над церквою [1, с. 5].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

«Акт про супрематію» у 1534 р. парламент прийняв даний акт, який оголосив монарха єдиним главою та захисником англійської Церкви [1, с. 118].

ImageVaultHandler.aspx.jpg

Джерела:

1. Всесвітня історія. Навчально-практичний довідник / С.Л.Грубіна, Л.І.Дух. – Х.: Торсінг плюс, 2013. – 304 с.: іл.

Богдан Мороз

Англійський «Проторенесанс» див. «Проторенесанс» в Англії

Англіканська церква (англ. Anglican church) – національна церква Англії. Виникла в результаті Реформації, проведеної Генріхом VIII Тюдором (1509-1547).

20048.970.jpeg

Відповідно до «Акту про супрематію» 1534 р. король ставав очільником церкви.

1534.jpg

В 30-х роках XVI ст. була проведена секуляризація земель, що належали католицькій церкві, невелику частину котрих отримала новостворена Англіканська церква.

500px-Anglican_rose.svg.png

Не дивлячись на розрив з папським Римом, збереглася єпископальна структура церкви (Англіканська церква – єпископальна церква), вершину якої являли архієпископи Кентерберійський та Йоркський.

Coronation of Elizabeth I - Procession - копия.jpg

Coronation of Elizabeth I. Procession

Догматична основа Англіканської церкви формувалася поступово, під впливом різних течій в протестантизмі. В кінцевому варіанті до неї увійшли Книга громадського богослужіння, складена архієпископом Кентерберійським Томасом Кранмером в 1549 р., та «39 статей» – символ віри, прийнятий за Єлизавети І Тюдор в 1571 р. [1, с. 11].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Б

Бакалаври – найдрібніші англійські лицарі [1,с. 495].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Бордарії – залежні англійські селяни з наділом у 7 – 15 акрів [1, с. 495].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя : курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П.Коцур. – Чернівці : Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Буржуазія – див. Бюргерство

Бюргерство (буржуазія) (від фр. bourgeois – міщанин, від bourg – місто, фр., англ. bourgeoisie):

Arthur_Szyk_(1894-1951)._The_Canterbury_Tales,_The_Manciple_(1945),_New_York.jpg

1. В широкому сенсі – городяни, середньовічний стан міщан [1, с. 29].

2. У вузькому значенні – середні прошарки середньовічного міста – ремісники, члени цехів та торговці, на відміну від патриціату та міського плебсу [Ibid.].

3. З розвитком в XVI ст. капіталістичного устрою в країнах Західної Європи – власники засобів виробництва, господарі мануфактур, «фінансисти» – відкупники державних податків, крупні лихварі, пайовики торгівельних компаній. В подальшому – клас капіталістичного суспільства [Ibid.].

An Elizabethan Street Scene.jpg

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


В

Віллани – феодально-залежні держателі в Англії [1, с. 495].

166264_300.jpg

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Віргата – земельний наділ в Англії розміром 30 акрів [1, с. 495].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз


Г

Гаррінгтон, Джеймс (1611-1677) – див. Океана

Генрі VI Віндзор (Henry VI Windsor) з династії Ланкастерів (House of Lancaster) (6 грудня 1421 р. – 21/22 травня 1471 р.) король Англії і Франції, син англійського короля і регента Франції (з 1420 р.) Генрі V Ланкастера і Катерини де Валуа.

51149957.jpg

Генрі VI Ланкастер, бл. 1540 року,

Національна портретна галерея у Лондоні

Вступив на престол Англії в 1422 році в віці 9 місяців після смерті свого батька, до повноліття Англією і захопленою англійцями Північною та Центральною Францією правили його дядьки – Гемфрі Глост і Джон Бедфорд. В 1429 році Генрі було урочисто короновано короною Англії у Вестмінстерському абатстві а в 1431 році в паризькому соборі Нотр-Дам короною Франції, він був єдиним англійським монархом якого коронували обома коронами і який мав реальну владу в середині Франції [2, с. 251].

Після зняття облоги з Орлеана у Столітній війні відбувся ініціативний перелом на користь французів, які перейшли в наступ. Англійські володіння у Франції почали швидко скорочуватися, і до 1453 р. у володінні англійців залишилися тільки порт Кале і його округа [2, с. 357]. Фінансові побори, викликані загрозою банкрутства, привели до зростання хвилі невдоволення, яка вилилася згодом у повстання під проводом Джека Кеда. Не витримавши перенапруги і невдачі політики король з серпня 1453 р. почав страждав нападами божевілля, які передалися йому від діда короля Карла VI Божевільного [3, с. 392]. Через два роки в країні розгорілася громадянська війна більше відома як Війна Червоної і Білої Троянд). У 1461р. Генрі був позбавлений влади, і переховувався на півночі Англії. У липні 1465 р. його захопив в Ланкаширі сер Томас Телбот і відправив в Тауер. П’ять років по тому після битви при Вейкфілді і другої битви при Сент-Олбансі безпорадного короля витягли з Тауера і відновили на престолі. Після битви при Таутоні і реставрації Йорків Генріх VI повернувся в Тауер. Там він і помер при загадкових обставинах, згідно з офіційною версією «просто від невдоволення і меланхолії» в ніч з 21 (день, коли Едвард IV Йорк тріумфально вступив в Лондон) на 22 травня.

Зі смертю Генрі VI і захопленням англійського престолу Йорками, династія Ланкастерів припинила своє існування, єдиний син Генрі був вбитий в битві при Тьюксбері ще в 1471 році, влада перейшла до Йорків яких згодом скинули представники династії Тюдорів.

Джерела:

1. Басовская Н. И. Столетняя война: Леопард против лилии. – Москва, 2010 – 446 с.

2. Норвич Д. История Англии и Шекспировские короли. – Москва, 2012 – 414 с.

3. Фавье Ж. Столетняя война. – Москва, 2009 – 559 с.

Дмитро Копилов


Ґ


Д

Джентрі (англ. gentry) в Англії:

601574.jpg

1. В широкому сенсі – дворянство, дрібні та середні землевласники (від gentlemen – дворянин) [1, с. 55].

2. У вузькому сенсі – в XVI – XVII ст. «нове дворянство», дрібні та середні землевласники, що використовували капіталістичні методи ведення господарства – різні форми оренди, найману працю – та за становими рисами наближалися до буржуазії. Цей соціальний прошарок – активний провідник обгороджування на англійському селі. «Соціальний гібрид» дворянина-землевласника та підприємця-капіталіста, що виник в XVI ст., поєднував у прибутковій частині свого бюджету земельну ренту та підприємницький капітал [1, с. 55-56].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Е

Екстенти – описи помість в Англії [1, с. 496].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз


Є


Ж


З


И


І


Ї


Й

Йомени – заможні англійські селяни, що використовували на господарствах найману працю [1, с. 496].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Йомени-гвардійці (англ. Yeomen of the Guard) – утверджені Генрі VII (1485-1509) монарші гвардційці, відомі також як beef-eaters («пожирачі бывштексів») [1]. Капітан гвардії був пером та членом таємногї ради [Ibid.].

vintage-postcard-royalty-002a.jpg

Джерела:

1. Йомены гвардии / Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [Електронний режим доступу]: https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0%99%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8B_%D0%B3%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%B8

Кирило Степанян


К

Кокань – див. «Країна Кокань»

«Країна Кокань» – середньовічний літературний твір, що описує утопічну казкову країну Коконь, розташовану за захід від Іспанії. Середньоанглійською мовою збе­режена єдина копія розповіді, яка зараз міс­титься в Британській бібліотеці (манускрипт Гарлі 913).

British_Library_MS_Harley_913_fol.3r.jpg

MS Harley 913, fol.3r. Beginning of The Land of Cockaygne

Оповідь написана після 1250 року, але не пізніше 1315 року, коли створений за­значений рукопис.

Кокань — це країна, яка є «земним Раєм», де немає праці, бід, а життя – легке, повне роз­коші та достатку.

65140294.jpg

За сюжетом можна виокремити чотири час­тини:

  • порівняння Кокані із християнським Раєм, причому вона є кращою;
  • опис власне країни та абатства в ній;
  • польоти монахів та їхнє сороміцьке життя;
  • інструкція, як по­трапити до цього «земного Раю».

Протягом Середньовіччя переказ про Благодатну Землю, що розташова­на на Заході, була по­пулярна в Європі і втілилася у країні Кокань. Англомовний же варіант вважають найранішим серед збережених.

Походження назви країни однозначно не з’ясоване. Можна визначити кілька напрям­ків етимології: харчова, сексуальна і насолода. Перша намагається пов’язати слово «Кокань» із кухнею (cuisine – «квізін»). У переказі про ле­гендарну місцину справді великого значення надано стравам, напоям. Інша – виводить від вульгаризованого значення слова cock, оскіль­ки тілесним втіхам також присвячена значна частина розповіді. І остання пояснює це ймен­ня країни як «насолода», що об’єднує загалом усі частини та сюжет.

«Країна Кокань» стала джерелом таких лі­тературних сюжетів, як джерело молодості, боротьба Масниці з Великим постом, «світ на­виворіт», мрія про рівність всіх, про їстівний будинок тощо.

Соціальне походження «Країни Кокані» за­лишається також дискусійним. Антирелігійна частина розповіді, сюжет про легке життя без праці дають підставу вважати, що походженням є селянське середовище. Наявність описів численних коштовностей, пташок і тому поді­бних речей – пов’язати із куртуазним (арис­тократичним) походженням. Клерикальне се­редовище могло також дати такого роду твір, висміюючи інший релігійний орден чи звичаї певної місцевості. Існує й теорія про міське середовище ґенези цього твору. Різноманіт­тя страв, приправ було відоме тільки в місті: подібні розповіді, де трави вже приготовані, тільки купи їх – та їж, зустрічаються в описах міст ХІ-ХІІ ст. Тут і критика інших верств на­селення – аристократів, кліриків, селян. Але не міщан: ніяких негараздів у містах нема. Місто виховало людину, інтелектуальний розвиток якої передбачав знання всіх елементів розпо­віді – християнського опису Раю, харчування, коштовностей, лікарських засобів, квітів, а го­тичний собор – це частина міського простору тощо.

Джерела:

1. Охріменко О. С. Англійські фабіло ХІІІ ст. Київ: Український письменник, 2013. С. 6-8, 13-31 (переклад), 120-122 (література).

Олександр Охріменко

Копігольд (англ. copyhold) – форма селянського тримання землі, яка склалася в Англії XV ст. і найбільшого розповсюдження набула в XVI ст.

Manor-of-Slaidburn-Court-Rolls.png

Manor of Slaidburn Court Rolls, Copyhold Document (1600s)

Копігольд з’явився в результаті особистого звільнення вілланів. Селянина-копігольдера пов’язували з лендлордом відносини поземельної залежності, більш-менш повно зафіксовані в протоколі засідання маноріальної курії. Тримач землі мав копію цього документу, звідси – назва. Таким чином, копігольд – це тримання на основі  копії протоколу засідання маноріальної курії. Умовою тримання копігольду була грошова та натуральна рента. Копігольд – найбільш розповсюджена форма звичаєвого тримання [1, с. 99].

Джерело.

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Копігольдери – англійські селяни-держателі за «копіями» з протоколів з маноріального суду Англії [1, с. 498].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Кустумарії – описи натуральних повинностей в Англії [1, с. 499].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз


Л

Лізгольдери – орендарі земельних наділів за гроші в Англії [1, с. 499].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Лолларди – бідні священики, учасники антикатолицького плебейсько-селянського руху в Англії [1, с. 499].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз


М

Манор (англ. manor, від лат. manere – перебувати, продовжувати бути, знаходитися) – спеціальний термін для позначення феодального маєтку, сеньйорії в середньовічній Англії [1, с. 124].

800px-Plan_mediaeval_manor.jpg

Plan of a fictional mediaeval manor

(William R. Shepherd, Historical Atlas, New York, Henry Holt and Company, 1923)

Див. також Сеньойрія.

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Мануфактура (англ. manufactory, від лат. manus – рука, facio – роблю, виготовляю) –  рання форма капіталістичного виробництва, для якої характерний розподіл самого процесу виробництва на ряд операцій, кожну з яких виконує група найманих працівників [1, с. 124]. Мануфактура ґрунтується на ручній праці (звідси – назва) та традиційних ремісничих техніках. Значне підвищення продуктивності праці досягається за рахунок нової, відмінної від середньовічної організації виробництва. Мануфактури спорадично зустрічаються в найрозвинутіших регіонах Західної Європи (Флоренція, Фландрія, Брабант) вже в XIV – XV ст., більш широко розповсюджуються в XVI-XVII ст. в Англії, Франції, Німеччині та ін. Але й тоді централізована мануфактура – виробництво, зосереджене під одним дахом – явище доволі рідкісне. Кількісно переважали перехідні від середньовічних до ранньокапіталістичних форм мануфактури – розсіяні та змішані. Для першої характерне підпорядкування ремісників, що втратили економічну самостійність, скупнику – власнику сировини, а часто й знарядь праці, та готового продукту. Змішану мануфактуру відрізняють риси розсіяної та централізованої на різних етапах виробництва. Мануфактура розвивалася в текстильній промисловості, гірничій справі, кораблебудуванні, особливо інтенсивно – в нових видах виробництва, що не знали цехової регламентації, – вичинці бавовняних тканин, виготовленні паперу, пороху, друкарській справі тощо. Розсіяна мануфактура отримала розповсюдження в сільській місцевості, де в XVI ст. мав місце широкий ринок робітничої сили внаслідок розорення частини селянства [1, с. 125].

Джерело.

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Меркет – повиність англійських вілланів при заміжжі дочки [1, с. 500].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз


Н


О

Обгороджування, огороджування (англ. enclosures) в Англії – захоплення лендлордами общинних та надільних селянських земель. Зустрічаються вже в ХІІІ ст., але більш широке розповсюдження отримують починаючи з останньої чверті XV ст. Основна маса обгороджувань припадає на XVII ст.

             9_village_map2.JPGf3f87b8dd930ad151f8c814a524f7d48.jpg

Головна причина ранніх обгороджувань – прагнення землевласників збільшити площу пасовищ. Англійське вівчарство рано здобуло товарний характер, вовна була предметом експорту до Фландрії – району розвинутого виробництва сукна. Обгороджування XV-XVII ст. були викликані, крім вищезазначеного, й іншими обставинами. Традиційні умови селянського тримання землі, закріплені маноріальним звичаєм розміри рент та файнів стали в умовах зростання цін на продукти сільського господарства не лише невигідними, але навіть вели до розорення землевласників, особливо дрібних. Ціллю обгороджування була зміна характеру поземельних відносин, перетворення звичаєвого тримача в орендатора на умовах, що диктувалися кон’юнктурою ринку. Обгороджування вели до ліквідації общини в Англії, до утвердження оренди, заснованої на використанні найманої праці селян, що розорилися. В науковій літературі процес переходу від феодальних до капіталістичних форм ведення сільського господарства отримав назву «аграрний переворот» [1, с. 148].

enclosure.png

Parliamentary enclosures, c. 1700-1911

(https://www.campop.geog.cam.ac.uk/research/projects/transport/data/enclosures.html)

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Орден Підв’язки (The Most Noble Order of the Garter) один з лицарських орденів Англійської монархії. 

1024px-garter_diamonds.jpg

Утвердження символіки Ордену Підв’язки в англійській лицарській традиції як особливого способу репрезентації влади монарха та політично чи родинно близьких до нього осіб пов’язане з іменем короля Едварда ІІІ. Історія створення має кілька інтерпретацій, часто напівлегендарних, тому вони не мають повноцінного наукового обґрунтування. За одним із найвідоміших переказів, під час танцю короля Едварда ІІІ та графині Солсбері у жінки спала підв’язка, яку монарх пов’язав собі на ногу й звернувся до гостей балу зі словами майбутнього девізу ордену. Проте зараз у численних дослідженнях висвітлено ті чи ті аспекти внутрішньої та зовнішньої політики Англії XIV ст., особисті прагнення короля, що проливають світло на обставини, які зумовили закономірне формування ордену.

51453475_318050622160065_4854481241224773632_n.jpg

Щодо реальних мотивів створення Ордену Підв’язки історики завважують на різних аспектах його ролі в житті монарха, його оточення та держави. Найперше, слід звернути увагу на те, що подібний орден на час створення англійського варіанту (офіційною датою вважають 23 квітня 1348 року) уже був відомий. В Іспанії існував Орден Підв’язки (?) (Order of the Bard), заснований Альфонсо XI у Кастильському Королівстві. Гюго Коллінз завважує, що «з огляду на близькі відносини між Англією та Кастилією на той час, графи Дербі та Солсбері щойно повернулися з облоги Альхесірасу восени 1343 року й це могло частково вплинути на рішення Едуарда ІІІ про створення Ордену Підв’язки» [1].

Опріч популяризації та підтримання лицарських ідеалів, Орден Підв`язки відігравав важливу роль у формування уявлень про “англійську націю”, що було оприявлено в церемоніях Ордену, п’єсах-масках, придворній літерaтурі, мистецтві [2].

Під час церемонії інсталяції кандидатові давали саму підв’язку, яку він був забов’язаний носити на всіх офіційних та неофіційних заходах; мантію лицаря Ордену; відводили окреме місце в дзвіниці собору св. Джорджа у Вінздорі, де відбувалися офіційні заходи Ордену [3]. До відзнак Ордену також належить блакитна стрічка, ланцюжок, срібна зірка. Однією з головних речей, що символізують приналежність особи до Ордену є сама підв’язка. Зазвичай її виготовляли із темно-синього оксамиту або шовку й розшивали золотом, коштовним камінням. Кількість та багатство прикрас на підв’язці залежало від рангу та статусу власника [4]. Іншою важливою відзнакою став символу Ордену – підвіска у формі св. Джорджа в його звичній іконографічній позі на коні зі списом, піднесеним над змієм. Розрізняють два основні види, форма та декорування яких варіювалися в різний час: the Great George та the Lesser George.

das - копия.png

Іл. 1. Золотий Джордж, належний А. Вільямові Комптону, 1628-1629. Британський музей, 1980, 0201.

Іл. 2 Б. Крістіану IV Денмаркському, 1603, Розенборзький замок. 1.40

Один з основних джерел з історії Ордену Підв’язки, у тому числі і в досліджуваний період, – це “Установи, закони і церемонії благородного Ордену Підв’язки” (Institution, laws and ceremonies of the most Noble Order of the Garter) Е. Ешмол. Це свого роду довідник з історії та церемоній ордена, складений у кінці 50-х – початку 60-х років XVІІ ст. за тематичним принципом. Кожне положення автор підкріплював численними прикладами з правлінь королів від засновника ордена Едварда ІІІ до Чарлза ІІ. До історії Ордену Підв’язки Ешмол звернувся в середині 50-х років з політичними мотивами – він був переконаним роялістом і вважав Орден утіленням ідеалу лицарської вірності королю. Опублікувати свою працю йому вдалося тільки після Реставрації, і герцог Йоркський (майбутній король Джеймс ІІ) винагородив Ешмол, а видання “Установи, законів і церемоній …” були розіслані всім іноземним членам ордену [5].

Колористика в символіці також не є випадковою. Адже, як завважує В. Марк Ормрод, через «використання французького королівського синього замість традиційного для Плантагенетів червоного для одягу Ордену та поєднання його з загадковим девізом, що перекладається як «Ганьба тому, хто погано про це подумає», серед дослідників утвердилася думка, що це слід розглядати як претензію Едварда ІІІ на французький престол» [6]. Сам Джеймс І був номінальним королем Франції, про що й свідчать численні підписи до його портретів.

58383877_593445824507086_340857941869461504_n.jpg

Джерела:

1. Hugh, p. 8

2. Кирьянова, c. 92

3. Моисеев, с. 99

4. Awais-Dean, p. 73

5. Кирьянова 2008, с. 96

6. Ormrod, p. 365

Уляна Кухарук, Ілля Левченко

Ордонанси – монарші закони в Англії і Франції [1, с. 501].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Океана – утопія з трактату «Oceana» (1656) Джеймса Гаррінгтона (1611-1677), у російському перекладі відома також як «Республіка Океанія», присвяченого досвіду аристократичного крила радикальних кальвіністів-індепендентів, який змальовує реформи уявного засновника Республіки Ольфеуса Мегалатора

800px-James_Harrington_(jha).jpg

James Harrington (1611-1677)

Гаррінгтон, дослідивши республіканський досвід Нідерландів та Венеції [1], став засновником республіканського «Рота-клубу» (1658/9-1670), названого так через ідею перманентної ротації складу [Ibid.], перед смертю зазнав виразного психічного відхилення – не маючи potentia ad imperium формувати агрегації громадян з підданих Корони він почав бачити спочатку бджіл, а потім мух, що виділялись з його поту [2]. Близькі образи зустрічається у «Священній горі» (1973) Алехандро Ходоровскі та у «Джимі Моррісоні після смерті» (1999) Міка Фаррена [Ibid.]

Джерела:

1. Мортон Л. А. Английская утопия [Електронний режим доступу]

2. Степанян К. «1984»: Корені образів INGSOC та Океанії / Інтердисциплінарні студії «Per Aspera» [Електронне джерело]: https://is.gd/YL2tcY

Кирило Степанян


П

Пенс – старовинна англійська срібна монета [1, с. 501].

gbp-c.gif

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Пер – звання представників вищої аристократії в монархіях Англії та Франції [1, с. 501].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Підв’язки орден – див. Орден Підв’язки (The Most Noble Order of the Garter)

«Політичне тіло» монархії, або корпоративне секуляризоване «містичне тіло» (лат. mysticum corpus) юридичний термін «політичної теології» острівної монархії, що позначав корпоративне «тіло» політії, що імітувало містичне тіло Христове, поширюючи формат його зв’язків на інститут підданства в межах Англійській монархії.

1651. Thomas Hobbes. «Leviathan or The Matter, Forme and Power of a Common-Wealth Ecclesiasticall and Civil».jpg

1651. Thomas Hobbes. «Leviathan or The Matter, Forme and Power of a

Common-Wealth Ecclesiasticall and Civil»

Ернст Гартвіг Канторович, що дослідив цей феномен у знаменитій роботі «Два тіла короля», цитує наступне: «тіло політичне, і члени його – це його [короля] піддані; а він [король] і його піддані разом складають корпорацію, як каже Сауткот, і він інкорпорований ними, а вони з ним, і він є глава, а вони – члени, і він один управляє ними. І це тіло, на відміну від іншого, не схильне до ні страждань, ні смерті, так як в цьому тілі король ніколи не вмирає, і його природна смерть не називається в нашому праві (як каже Гарпер) смертю короля, але кончиною [Demise] короля» [1]. Далі він пояснює: «(Demise) – позначається не те, що політичне тіло короля померло, але те, що відбулося розділення цих двох тіл, і що політичне тіло короля перенесено і переведено з природного тіла, яке тепер померло або втратило королівську гідність, в інше природне тіло. Таким чином, воно означає перенесення політичного тіла короля цього королівства з одного природного тіла на інше» [Ibid.]. Наприклад під час «Війни Троянд» (1455-1487) «переміщення політичного тіла … від одного природного тіла до іншого» позначало, як пише Канторович, «переміщення влади від Ланкастерів до Йорків і назад, що юридично інтерпретувалася як «перехід» (demise) корони від монарха, який зазнав поразки» [Ibid.]

Щодо відмінностей між острівною та континентальною юриспруденцією, то остання, на думку Канторовича, «легко могла прийти до абстрактного поняття «держава» або ототожнити государя з державою, [проте] вона ніколи не приходила до розуміння государя як «corporation sole» – гібриду, по всій видимості, досить складного походження – від якого ніколи не може бути відокремлене політичне тіло , представлене парламентом» [Ibid.].

Як вважає згаданий дослідник, без розмежування вічної і тлінної іпостасі містичного тіла та його голови, «парламенту було б майже неможливо вдатися до подібної фікції і збирати від імені та владою Карла I, політичного тіла короля, армії, які мали боротися проти того ж Карла I, природного тіла короля. Згідно з декларацією Лордів і Громад від 27 травня 1642 р. політичне тіло короля перебуває в парламенті і з парламентом, в той час як природне тіло короля, так би мовити, усувається» [Ibid.]

Канторович пише, що парламент «винайшов нечувану до того відмінність між гідністю і особистістю короля» (додаючи, що це розходження існувало в Англії вже кілька століть (декларація баронів 1308 р.), та те, що «після прийняття травневих резолюцій 1642 р. були викарбувані медальйони, що зображували короля в парламенті. У нижній частині реверса ми розрізняємо Громади зі спікером, у верхній – Лордів, а на самому верху, на узвишші в три ступені, – королівський трон, на якому під балдахіном сидить король, зображений в профіль. Ясно, що це король в своєму політичному тілі і глава політичного тіла королівства: король в парламенті, чиє завдання полягає в тому, щоб виступати заодно з лордами і громадами – при тому, якщо знадобиться, навіть проти власного природного тіла. У цьому сенсі «парламентський» Король не переставав бути частиною тіла парламенту; ні з нього ще виключений і король «в своїй власній персоні». Легенда на лицьовій стороні одного з таких медальйонів, що оточувала портретне зображення голови Карла I – природного тіла короля, – свідчила: PRO RELIGIONE LEGE REGE ET PARLIAMENTO («в ім’я релігії, закону, короля і парламенту»). Однак в той же самий час на лицьовій стороні одного з подібних медальйонів до цього природного тіла була звернена виразна напис, застерігає: «повинен слухати обидві палати парламенту в справах істинної віри і свободи підданих». Цей напис являє собою її первісному вигляді цитату з декларації обох палат від 19 травня 1642 року, коли лорди і громади закликали короля «не приймає від мудрості обох палат парламенту». Однак король в своєму природному тілі вже не міг приймати поради від парламентської мудрості; він раніше покинув Вайтхолл і Лондон, перенісши в кінці кінців свою резиденцію в Оксфорд інший медальйон, випущений пізніше в тому ж році, розповідає подальшу історію. Зображення короля зникає з лицьового боку нового медальйона; замість нього ми бачимо корабель – не звичайний «корабель держави», але бойовий корабель: з 1642 р. флот тримав сторону парламенту. Зворотний бік медальйона залишилася начебто без змін. Тут ми знову виявляємо дві палати парламенту і короля. Однак король вже більше не сидить на узвишші. Його постать видно лише до колін, вона нагадує картину, обрамлену завісами балдахіна, дуже схожу на оригінал на Великий друку, або на її центральній частині. Зрештою, саме владою Великої печатки парламент діяв проти персони Карла I. Легенда PRO RELIGIONE GREGE ET REGE («За віру, народ і короля») досить ясно говорить, за кого бореться парламент, що залишалося справедливим і після того, як портрет Карла I, а також зображення корабля, були прибрані і замінені портретом головнокомандувача парламентськими силами Роберта Девере, графа Ессекса, тоді як зворотний бік із зображенням політичного тіла короля в парламенті знову-таки збереглася без змін. Іншими словами, природне тіло короля, що знаходилося в Оксфорді, стало перешкодою для парламенту, але політичне тіло Короля було все ще корисним: воно все ще було присутнє в парламенті, хоча і тільки у вигляді зображення на печатці– підходяща ілюстрація до теорії, що виправдовувала гасло пуритан «битися проти короля, щоб захистити короля» [Ibid.]. Канторович завершує огляд цих колізій так: «Не можна розглядати фікцію «двох тіл короля» і у відриві від пізніших подій, коли парламенту вдалося засудити «Карла Стюарта, визнаного королем Англії і в цій якості був одягнений обмеженою владою», за державну зраду, і нарешті, стратити його природне тіло, всерйоз не торкнувшись і не завдавши непоправної шкоди політичного тіла короля– на противагу подіям у Франції в 1793 р у англійської вчення про двох тілах короля були дуже великі і серйозні переваги. Адже, як пояснював по одному приводу суддя Браун: Король є ім’я вічності, яке буде існувати завжди в якості глави і правителя народу (як наказує закон), – так само довго, як буде існувати народ …; і в цьому імені король не вмирає ніколи» [Ibid.].

На континенті певний час Іспанська монархія зображалась як голова не тільки універсальної монархії Габсбургів, але усієї  у антропоморфічному ключі «Evropa regina mundi».

Evropa regina mundi.png

Важливо зазначити, що концепція містичного тіла держави є саме імітаційно христологічною (в Англії були сильні також позиції «політичного гебраїзму» – накладення старозавітніх персон на тогочасних правителів та політичні практики), див. «Політичний гебраїзм» Річарда II (1377-1399).

Leviathan.png

Осмислення подальшої долі острівного «містичного тіла» репрезентоване у трактаті Томаса Гоббса «Leviathan or The Matter, Forme and Power of a Common Wealth Ecclesiasticall and Civil» (1651), де виведений на обкладинці в образі колективної проективної персони з іменем водного чудовиська Левіафана, створеного для ігор Бога та як есхатологічна пожива для праведників (крім того це антипод сухопутного демона Бегемота, що репрезентує розпад корпоративного або ж «містичного тіла» політії).

Відголоски вчення ми бачимо навіть в Максімільєна Робеспьйора, який інтерпретував страту «громадянина Капета» як сакральну жертву, кровопролиття, яке зв’яже тих, хто приніс її, та відріже шляхи відступу, ставши засновком якісно нової спільноти [2]

Cучасні британські монархи титулатурно залишаються «головами Співдружності» [3].

Джерела:

1. Канторович Э. Х. Два тела короля [Електронний режим доступу].

2. Клоссовски П. Сад и Революция. III. Цареубийство — подобие казни Бога / Маркиз де Сад и ХХ век [Електронний режим доступу]

3. Head of the Commonwealth / Commonwealth Network [Електронний ресурс]: http://www.commonwealthofnations.org/commonwealth/head-of-the-commonwealth/

Кирило Степанян

«Політичний гебраїзм» Річарда II (1377-1399)  характерна особливість репрезентації влади англійського монарха Річарда II Плантагенета (Richard II of Bordeaux).

nwm_fltc_pcf1 (1).jpg

Richard II of Bordeaux (1377-1399)

В першу чергу біблійні образи використвовувались  хроністом Адамом Аском для порівняння англійського короля Річарда ІІ з старозавітними персонажами. Перед нами калейдоскоп фігур:

  • Соломон
  • Авесалом
  • Артаксеркс
  • Белюс
  • Ісав
  • Ровоам
  • Навуходоноср
  • Валтасар

1.png

Всі вони мають доволі очевидний підтекст. Навіть, коли на перший погляд, монарха порівнюють…

  • з Авесаломом, через красу,
  • з Белюсом, через будівельні справи,
  • а з Соломоном, через його багатство,

…на задньому фоні проступають негативні риси біблійних персонажів.

2.png

Старозавітні образи насправді були використані Адамом Аском задля засудження зловживань монарха, якого він вважає тираном. Річард ІІ – пригноблювач власного народу, «пастир, що став вовком», людина, яка повинна в цілому спектрі політичних гріхів. Володар земного Вавилону, «хлопець, а не муж», що втратив своє право первородства, марнотратний фат, який ввів непомірні податки та притискав свій народ, середньовічний Ровоам, Річард ІІ був покараний силою Божого Провидіння.

3.png

Біблійні персонажі, до яких звертається Адам Аск, слугують йому для констатування певного політичного концепту – образу негідного монарха. Цей концепт, в числі інших, ліг в основу ланкастеріанської пропаганди та в подальшому втілився в літературній художній традиції.

Джерела:

1. Libra: збірка наукових праць кафедри історії стародавнього світу та середніх віків / під ред. І. В. Нємченко. Випуск IV. – Одеса : Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2017. – 190 с. ISBN 978-617-689-235-9. С. 42-105.

Вадим Чепіженко

«Проторенесанс» в Англії – проникнення «проторенесансних» течій на Британські острови близько другої половини XIV ст.

Традиційно у вітчизняній і зарубіжній історіографії проникнення ренесансних гуманістичних ідей на Британські острови прийнято пов’язувати з епохою правління англійського короля Генрі VII та шотландського монарха Шеймуса (Джеймса, Якова) IV, а більш конкретно – з іменами таких видатних діячів того часу, як Полідор Вергілій, Джон Колет, Вільям Тіндейл та Томас Мор.

1.png

Відносно англійської культури XIV-XV ст. прийнято говорити лише про спорадичні прояви певних гуманістичних тенденцій, обумовлених знайомством окремих видатних особистостей (зокрема, Джеффрі Чосера) з ідеями та працями італійських сучасників.

2.png

Першим серед дослідників з тезою про повноцінний англійський Проторенесанс виступив одеський історик Володимир Едуардович Крусман на початку минулого столітті. У своїй дисертаційній праці, що називалася «На заре английского гуманизма. Английские корреспонденты первых итальянских гуманистов в ближайшей обстановке», В. Е. Крусман зупиняється на двох постатях XIV ст., а саме: Річарді де Бері та Томасі Еранделі, які, на думку вченого, були захоплені гуманістичними ідеями. Проте його ідеї надовго були забуті через негативні рецензії з боку стовпів радянської історичної науки Є. В. Тарле та М. І. Кареєва.

3.png

Слід зупинитися на трьох важливих подіях, що унаочнюють становлення англійського Проторенесансу:

  • 1387 р. Джеффрі Чосер, знаходячись на службі в Кенті, розпочинає роботу над «Кентерберійськими розповідями», які принесуть йому славу «батька англійської літератури / мови / нації»;4.png
  • у 1382 р. в містечку Латтерверт, графство Лестер, Східний Мідлендс, вперше, під пером оксфордського богослова Джона Вікліфа, Бог заговорив англійською мовою. Старець з Латтерверту пізніше отримає прізвисько «Вранішня зоря Реформації»;5.png
  • між 1395 та 1399 рр. безіменний чеський майстер створює перший в історії прижиттєвий портрет англійського монарха. Річард ІІ Плантагенет став першим англійським королем, більше того просто першим англійцем, чий портрет зберігся до наших днів.

6.png

Більш детально зупиняючись на постаті Річарда ІІ віднаходимо в його діях елементи ренесансного політичного дискурсу:

7.png

  • проникнення в Королівську Раду та оточення монарха «нових людей» – енергійних, амбітних, які не спираються на традиційні структури середньовічного суспільства, а досягають свого положення завдяки індивідуальним здібностям та якостям. В Англії кінця XIV ст. формується справжній бюрократичний апарат;
  • містичне бачення ролі монарха поєднується в політичній концепції Річарда ІІ з раціоналістичними засобами досягнення власної могутності та величі. При цьому останні можуть бути придбані за будь-яку ціну (згадується «державець» Н. Мак’явеллі);
  • помітним важелем стає фінансова політика короля, яка не відрізняється моральністю і спирається на силові методи в отриманні необхідним грошових вливань;
  • отримані кошти англійський монарх витрачає на системи репрезентації та візуалізації влади, зокрема, здійснює патронаж над творчими людьми, які стають безпосередньою опорою влади «ренесансного правителя». Двір Річарда ІІ перетворився на прообраз ренесансного двору італійських тиранів епохи кватроченто.

7.png

Якоб Буркхардт писав: «Свідомий підрахунок на майбутнє всіх коштів, про що жоден з тодішніх правителів за межами Італії і не мав уяви, в поєднанні з майже абсолютною владою всередині держави, привело до появи особливих типів і форм життя» [1]. Ми можемо з впевненістю констатувати, що один монарх за межами Італії XIV ст. все ж відповідав вищезазначеним нормам. «Тип тирана, який вважають зазвичай характерним для Італії епохи Ренесансу, міг зрости й під іншими небесами, ніж ті, що простяглися над Апенінським півостровом» [2].

Джерела:

1. Буркхардт Я. Культура Возрождения в Италии / Под ред. Л.Т. Мильской и др.; пер. с итал. Н.Н. Балашова и И.И. Маханькова. М.: Юрист, 1996. С. 11.

2. Крусман В. Э. На заре английского гуманизма. Английские корреспонденты первых итальянских гуманистов в ближайшей своей обстановке. Одесса, 1915. С. 468.

Вадим Чепіженко

Пуритани (англ. Puritans, від лат. purus – чистий) – англійські кальвіністи, які наприкінці XVI-XVII ст. виступали за поглиблення Реформації, проти англіканської церкви з її системою єпископату, вважаючи, що церква має бути очищена (звідси – назва: від лат. purus – чистий) від залишків «ідолопоклонства», «папізму», тобто атрибутів католицького культу та догматики.

1024px-Embarkation_of_the_Pilgrims.jpg

Pilgrims

В період кризи стюартівського абсолютизму пуританізм відіграв головну роль в ідейній підготовці Англійської революції середини XVII ст., котру інколи називають пуританською революцією [1, с. 173].

John_Pettie_Puritan_Roundhead.jpg

Roundhead

1649.jpg

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

П’ять портів (норманд. Cinque Ports) – напочатку союз 5-ти, а пізніше 14-ти портових міст в англійських графствах Кент і Сассекс. У середньовічній Англії цей союз був серйозною військовою й економічною силою. Час його виникнення достеменно не встановлено, проте, як вважається, виник він ще до 1066 р. В альянс на початках входили порти: Дувр, Гастінгс, Хіт, Ньо-Ромні і Сендвіч. Адміністрація союзу розташовувалася в Гастінгсі [1, с. 75].

Джерела:

1. Історія європейської цивілізації. Середньовічні. Замки. Торговці. Поети. / за ред. Умберто Еко; пер. з італ. С. А. Кулініч, О. А. Юдіна, Ю.В.Григоренко,Д.Ю.Кондакової, І.В.Раєвської; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. – Харків: Фоліо, 2018. – 763 с.: іл.

Богдан Мороз


Р

Рента (англ. rent, від лат. reddita – віддана) – за феодалізму частина додаткового продукту селянської праці, яка потрапляла землевласникам як плата за тримання землі. Виплата ренти була головною умовою селянського тримання. Найбільш ранньою та довговічнішою формою ренти була натуральна, чи продуктова – зерном, овочами, птахами, худобою тощо. Підневільна праця селян на домені розцінюється спеціалістами як особлива форма феодальної ренти – відробіткова. Її існування в країнах Західної Європи тісно пов’язана з особистою залежністю селян (серваж). Розвиток товарно-грошових відносин, а разом з тим і потреби сеньйорів [1, с. 179] в грошах, приводять до розповсюдження грошової форми ренти. Хоча перехід на грошові платежі проходить болюче для землеробів, така форма ренти сприяє максимально можливій при феодалізмі господарчій самостійності селянина і зростанню продуктивності селянської праці. Процес коммутації панщини веде до особистого звільнення селян в країнах Західної Європи [1, с. 180].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Ренталії – описи грошових повинностей і панщини селян в Англії [1, с. 502].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Рельєф – внесок при успадкуванні землі в Англії [1, с. 502].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Ремісія – скорочення парламентських субсидій в Англії [1, с. 502].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Реформація (англ. Reformation, від лат. reformatio – перетворення, перевлаштування, виправлення) – широкий суспільний рух XVI ст., направлений проти католицької церкви, її догматики і організаційної структури. В ідейній підготовці відкритих антипапських, антикатолицьких виступів значну роль відіграла критика гуманістами пороків католицької церкви, часто втілена в формі сатири. Проте на відміну від гуманізму, з характерним для нього світським поглядом на світ, Реформація – це суто релігійне явище.

1500s.jpg

В XVI ст. під Реформацією розуміли перетворення церкви, засновані на вченнях Мартіна Лютера (лютеранство), Жана Кальвіна (кальвінізм), Ульріха Цвінглі (цвінгліанство) та інших. Як показали історичні дослідження, Реформація не була суто конфесійним рухом, але мала політичне та соціальне наповнення, різне в різних країнах Європи. Початком Реформації в Німеччині і європейської Реформації загалом прийнято вважати виступ Мартіна Лютера 31 жовтня 1517 р. з «95 тезами проти індульгенцій».

a80a475-13.jpg

В результаті масових реформаційних рухів і проведення реформаційної політики світськими правителями єдність католицького світу була порушена. На частині території Німеччини, Угорщини, Швейцарії, в Англії, Шотландії, Нідерландах, Скандинавських країнах склалися протестантські церкви [1, с. 180].

Confessio.jpeg

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Робін – ім’я «бога чарівниць», за показами учасників Шабашу на суді 1664 року [1, с. 66]. Скріпляв посвячення неофітів вколенням голки між верхнім і середнім суставами безименного пальця. В контексті цього, як зазначає Роберт Грейвс, учасники користали і білою магією також, позаяк верхній сустав позначав літеру Coll, орішник, дерево білої магії та знахарства, нижній – літеру Straif, терновник, що вважався деревом чорної магії та порчі. Він же пише, що шипами терновника чарівниці під керівництвом Робіна протикали воскові фігурки ворогів та жертв.

Джерела:

1. Грейвс Р. Белая богиня: Избранные главы [Електронний режим доступу].

Кирило Степанян

«Рота-клуб» (1658/9-1670) – див. Океана


С

Секуляризація (англ. secularisation, від лат. saeculum – вік, мир, мирське життя, saecularis – мирський, світський):

1. Відповідно до норм канонічного права – перехід особи чи речі з духовного стану або володіння в світське (якщо позбавлення духовного стану не було покаранням). Теоретично секуляризація могла здійснюватися виключно за згодою церкви. На практиці ж секуляризація церковного майна, перш за все землі, проводилася європейськими правителями проти волі церкви. В XVI ст. секуляризація була наслідком Реформації та повного розриву з Римом цілих країн та регіонів [c. 186].

2. В історичній літературі термін секуляризація використовується також по відношенню до процесів переходу культури [c. 186], людської свідомості, художньої творчості тощо до світського стану. Наприклад, зміст французьких хронік XIV ст. дозволяє говорити про часткову секуляризацію історіописання цього періоду [c. 187].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Сеньйорія (англ. segniory, signory, від seigneur – сеньйор) – термін, що його використовують в історичній літературі для позначення середньовічного маєтку (вотчина, манор). Сеньйорія склалася ще в період раннього середньовіччя, містила в собі домен та селянські наділи – тримання. В XIV – XV ст., внаслідок коммутації панщини і розповсюдження грошової форми ренти, структура сеньйорії змінюється (в історіографії цей процес характеризується як криза старої сеньйора). Відбувається ліквідація домену, тобто орних земель, на яких раніше справлялася відробіткова повинність. Тепер ці землі передаються в селянські тримання. Формується тип т. зв. «чистої сеньйорії», позбавленої всякого домену [c. 187].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Сокаж – див. Фригольд

«Старе» дворянство в Англії – було представлене землевласниками, які зберегли в своїх маєтках традиційні порядки та жили за рахунок рент, що сплачували залежні від них селяни. Реальне зниження вартості феодальних рент, викликане «революцією цін», снобізм «старого» дворянства, збідніння привели до занепаду аристократії в XVI-XVII ст.

Putting Out the Fire.jpg

Вихід з цієї ситуації «старе» дворянство вбачало в військовій службі, службі при королівському дворі та в приватних монополіях [1, c. 23].

Джерело:

1. Нємченко І. В., Чепіженко В. В. Історія країн Західної Європи доби пізнього середньовіччя. Частина ІІ: Навчально-методичний посібник (для студентів факультету історії та філософії). / І. В. Нємченко, В. В. Чепіженко. – Одеса: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2018. – 200 с.

Вадим Чепіженко

Субсидії – вотовані палатою общин в Англії прямі податки в розмірі 1/10 рухового майна з міста і 1/15 – з села, крім церковних володінь [1, с. 503].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Супрематія – див. «Акт про супрематію».


Т


У

Утопізм – особливий жанр та пізніше світогляд.

1516. Utopia.png

«Утопія» (1516) сера Томаса Мора знаходиться на стику гуманістичної алегорії та католицького «палеосоціалізму» або «палеокомунізму» (а також, можливо, містить натяки на гностицизм), описуючи суперечності перехідного від феодалізму до капіталізму ранньомодерного острівного суспільства.

 

2.png

Неологізм «у-топос» («не-місце») став родовим поняттям та породив низку жанрових відгалужень:

  • аллотопія [1], в якій хронотоп позначає відмінне від нашого континууму інобуття;
  • дистопія (менш правильно: антиутопія), в якій негативний вектор розгортання суспільства домінує;
  • какотопія [2], в якій зло неподільно володарює над суспільством;
  • ухронія – неіснуючий час в існуючому топосі (франкофонський аналог «альтернативної історії») [3].

Безымянный.png

Утопізму передували міф про Золотий вік (опосередкований міленаризмом ще й з есхатологією), «Політея» Платона та опис солярного полісу в Ямбулаеллінів були навіть спроби практичної побудови «утопій»), а також легенда про країну Кокейн (див. Кокань). Епітет «утопічний» поширився також на перехідну від релігійного комуналізму («палеокомунізму») до «утопічного соціалізму» тип ідеологій початку 1800-х рр. Утопізм просякнув усі ключові ідеократичні коснтрукти XIX-XX ст.

До жанру «утопії» звертались Бекон (Nova Atlantis»), Гаррінгтон («Oceana») та багато інших.

1. The Cambridge Companion to Utopian Literature / Ed. by Claeys G.. — Cambridge University Press, 2010. — 316 p. — (Cambridge Companions to Literature). — ISBN 978-0521714143. P. 5-6.

2. Берджесс Э. 1985.

3. «Jour J»: Неіснуючий час утопії Короткий огляд та резюме випусків графічних новел «Jour J» в середньовічному сеттінгу / In Rebus [Електронне джерело]: https://is.gd/4mHY0r

4. Мортон А. Л. Английская утопия [Електронний режим доступу]

Кирило Степанян


Ф

Фірма – щорічна фіксована грошова сума  феодалам за право англійським міщанам  самостійно збирати і розподіляти феодальні платежі [1, с. 503].

Джерела:

1. Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Фригольд (англ. freeholders) «тримання на загальному праві», вільне тримання, що поділялося на військово-рицарське тримання (яке із заміною рицарської служби щитовими грошима стало доступне не тільки рицарям) та сокаж (тримання селянського типу за визначену грошову ренту). Фригольдери були суб’єктами загального права країни: з ХІІ ст. вони отримали право на захист в королівських судах, на відміну від вілланів, які підлягали маноріальній юрисдицкції. Потомствені споконвічні фригольдери грамот на тримання не мали та виводили своє тримання від вільних керлів англосаксонської доби. Більшість фригольдів були новоствореними за феодальної доби та трималися на основі грамот. Фригольдери, що складали біля 20% англійського селянства, були залежні від лендлордів по землі, проте вони ніколи не знали особистої залежності та пов’язаної з нею панщини. Якщо річний прибуток фригольдера сягав 20 фунтів (в XVI ст. – 40 фунтів), фригольдер отримував право стати рицарем [1, с. 223].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Фригольдери – вільні держателі в Англії [1, с. 504].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Фунт – основна одиниця маси в системі англійських мір (0,453 кг), а також грошова одиниця [1, с. 504].

Джерела:

1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Коментар:

Символ £ походить від латинского слова Libra, що позначало ваги та пов’язане із назвою одного з місяців, «september» [1]

Джерела:

1. Фунт стерлингов / Вокруг Света. Єнциклопедия [Електронний режим доступу]: http://www.vokrugsveta.ru/encyclopedia/index.php?title=%D0%A4%D1%83%D0%BD%D1%82_%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D0%BE%D0%B2

Кирило Степанян


X


Ц


Ч


Ш

Шериф – очільник англійського графства, представник центральної влади на місцях [1, с. 504].

thumb_16577_article_middle.png

Джерела:

1.Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Шилінг – англійська монета, що дорівнює 12 пенсам [1, с. 504].

Джерела:

1.Історія середніх віків: У 2-х т. – Т. 2. Високе і пізнє Середньовіччя: курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз


Щ


Ь

~


Ю


Я


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s