Юлія Захарчук. Софіологія

Юлія Захарчук

Софіологія

Безымянный.png


Першим в російській філософії, хто розвинув вчення про Софію був Володимир Соловйов.  Мислитель пише загадковий текст «Софія», в якому відмічається ціла низка гностичних мотивів, згідно яких світ і людина в її фізичному тілі виникли не тому, що Бог хотів їх створити, а тому що сталася якась космічна помилка (падіння світової душі – Софії). Найкращим виходом із ситуації було б весь цей світ знищити і знову дематеріалізуватися, перейти в ефірний стан. З цього починає Володимир Соловйов, як пошук виходу з кризи західної філософії, головними мотивами якої стає потреба перемогти грубу речовинність цього світу[1]. Ця раціональна модель знаходить своє продовження у творчості братів Євгенія і Сергія Трубецьких; Павла Флоренського, Сергія Булгакова. В. Соловйов хоч був і першим, хто в російській філософії розвинув вчення про Софію, але не він його придумав. Софія мислилася як посередник між Богом і світом в традиціях європейського гнозису. За століття до В. Соловйова виразником цього гнозису був український філософ Г. Сковорода. Якщо говорити про європейську традиції, то це Яків Беме.

Виразності та значної переформатизації це вчення отримує в творчості С. Булгакова (1874-1944), російського філософа, який пройшов шлях від політичного економіста та світського професора до засновника «паризької школи» і її першого декана (1925-1944). Саме з його іменем пов’язують розквіт «паризької школи». Свої найважливіші твори він написав під час перебування в Парижі. Найважливішою темою його праць було виправдання створеного світу та його цінності в Божих очах. Він прагне подолати розділення в богослов’ї між нетварним Богом і створеним світом і для цього використовує поняття «панентеїзму» (вчення, згідно якого світ перебуває в Бозі, однак Бог не розчиняється в світі), відрізняючи тим самим своє вчення від «пантеїзму». Для Булгакова було важливим замість протиставлення Бога і світу підкреслити їх єдність і взаємозв’язок.[2]

Образ Софії як особистості, майже четвертої іпостасі, онтологічно нижчої Трьом Божественним Іпостасям, яка не бере участі в житті Божественної Трійці, але все таки є іпостассю, Булгаков розвиває в своїй книзі «Світло невечірнє: споглядання і умогляди» (1917). З часом він відмовляється від іпостасного характеру Софії і говорить, про неї як про принцип, іпостасність.  В кінці великої трилогії приходить до думки, що Софія – це природа, яка лежить в основі трьох Божественних Іпостасей, тобто по суті – це природа Бога, те, що Трійцю робить єдиним Богом.[3]

Вчення протоієрея Сергія Булгакова було засуджено Указом Московської Патріархії від 7 вересня 1935 року за № 1651. 30 жовтня 1935 року незалежно від Московської Патріархії Архієрейський Собор Російської Зарубіжної Церкви засудив софіологію як єресь. Як уже зазначалося, важливу роль в цьому процесі відіграло Братство св. Фотія, до якого належав В. Лоський. Його головні докори щодо філософсько-богословського підходу Булгакова:

  1. Нечутливість до Передання. «Якщо основна тенденція системи веде в сторону від православного Передання, цього в будь-якому випадку достатньо для її відкидання»[4].
  2. Недостатня апофатичність[5].
  3. Розмитість поняття Софії і викривлення тринітарного догмату. Софія може бути тільки одним із трьох: Божественною Іпостас’ю, що неможливо; узагальненим неіпостасним принципом Божественної Любові, що також неможливо; одним із Божественних «імен» чи «енергій», як розглядали її паламіти. Будучи такою, вона не іпостась і не безособистістний принцип, а функція Трьох Іпостасей Божества, і як всі енергії, спільна для всіх трьох. Тому спроба Булгакова в «Агнці Божому» «засвоїти» Премудрість Сину, а «Славу» Духу і тлумачити їх як «чоловіче» і «жіноче» властивості йде в протиріччя з православним тринітаризмом[6]. «Отець Сергій Булгаков розуміє Бога як «триіпостасну Особистість», Яка відкриває Себе в «усії» [сутності]»[7]. Саме плутанина з поняттями «іпостасі» та «усії», «сутності» та «енергії» змушує Лоського розширювати і прояснювати паламітську термінологію і підкреслювати їх суворе розрізнення.
  4. Проблема «оказіональності» – спір про те, чи було Воплочення в певному сенсі залежним від гріхопадіння чи випадковим (оказіональним).
  5. Єресь апполінаризму – ототожнення особистості з духом (нус, умом), і, тим самим заперечення в Ісусі Христі людського ума. А це відображається на слабкості еклезіології. Зводячи особистість до ума, Булгаков нівелює вчення про особисте освячення Святим Духом. З цієї точки зору людська особистість поглинається Іпостас’ю Христа[8].

Посилання:

[1] А. Козырев, «Бог и мир в русской философии. Часть I», ФОМА, 8 марта 2018, https://foma.ru/hristianstvo-religiya-voploshheniya.html

[2] Сергей Бортник, Общение и личность. Богословие митрополита Иоанна Зизиуласа в систематическом расмотрении, 54

[3] А. Козырев, «Бог и мир в русской философии. Часть II», ФОМА, 5 февраля 2018, https://foma.ru/bog-i-mir-v-russkoy-filosofii.html

[4] Роуэн Уильям, Богословие В. Н. Лосского: изложение и критика, 57

[5] Там само, 58

[6] Там само, 59

[7] Там само, 69

[8] Роуэн Уильям, Богословие В. Н. Лосского: изложение и критика, 65-66


Авторка: Юлія Захарчук (https://www.facebook.com/iuliia.zakharchuk)

23722531_810702909136483_2956795375747878540_n.jpg


Коментар (К. С.):

Зверніть увагу на відеоматеріал каналу «Скрытый смысл», де застосовується як раз софіологічний ключ до розуміння кінофільму «мама!» Даррена Аронофскі, картини якого вповні містять гностично-каббалістичні мотиви та алюзії. 


 

 

 

 

 

 

 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s