Лекція Івана Кузьмінського «Світська середньовічна українська музична спадщина (XI-XV століття)» (28.09.2019)

Лекція Івана Кузьмінського

«Світська середньовічна українська

музична спадщина (XI-XV століття)» 

Skomorohi-freska.jpg


Лекція Івана Кузьмінського «Світська середньовічна українська музична спадщина (XI-XV століття)» (28.09.2019)

Організатори:

  • Львівський медієвістичний клуб
  • Інтердисциплінарні студії «Per Aspera»

Дата проведення: 28.09.2019

Місце і час: Львівська медіатека, 15:30-17 30

Анонс лекції:

В українському та, особливо, в радянському музикознавстві вітчизняна середньовічна музична культура розглядалася ізольовано від сусідніх. Окрім цього, методики дослідження цього історичного періоду були часто заплутаними, не враховували важливі іконографічні, документальні та нотні дослідницькі джерела. У нашій оригінальній доповіді ви познайомитеся із археологічними пам’ятками (музичними інструментами), іконографічними джерелами (фресками, іконами, фрагментами ілюмінованих рукописів, декоративно-прикладними предметами), документами, літературними джерелами та нотними пам’ятками світської української середньовічної музичної культури.

Зокрема, будуть розглянуті музичні інструменти з розкопок на теренах Київської Русі: псалтир зі Звенигорода (Україна, перша третина 12 століття), музичні інструменти з Новгорода (Росія, 11 – середина 13 століть), а також варгани з Екімауци (Молдова, 9-10 століття), Друцька (Білорусь, 12 століття) та Глухова (Україна, 13 століття). Окрім цього, йтиметься про музичні археологічні пам’ятки з українських теренів пізнішого часу – органіструм з села Бакота (Поділля, 14-15 століття) та смичкова ліра з села Лиманець (Херсонщина, 14-15 століття).

Важливим іконографічним джерелом середньовічної музичної культури є фрески із зображенням музикантів та музичних інструментів – з Софії Київської (11 століття), з так-званого «будинку боярина» у Новогрудку (Білорусь, 12 століття), з церкви-ротонди Святого Миколая села Горяни (Закарпаття, середина 14 століття), з Вознесенської церкви села Лужани (Буковина, 14-15 століття) та з каплиці Святої Трійці у Люблінському замку (Польща, 1418 рік).

Декоративно-прикладне мистецтво формує оригінальну джерельну базу для дослідження музичних інструментів Київської Русі: три браслети (Київ, Стара Рязань, 12 – перша третина 13 століть), ливарна форма для браслета (Сєрєнськ, 1230-ті роки), вухокрутка (Новогрудок, 12 століття), шахова фігура (Волковиськ, 12 століття), срібна чаша (Чернігів, 12 – перша половина 13 століть) та барельєф церкви (Покров-на-Нерлі, 1150-1160-ті роки).

Ще одним видом візуальних пам’яток середньовічної музичної культури є ікони та ілюміновані рукописи. Мова йде про так-званий Молитовник Гертруди кінця 10 – середина 11 століть (Рейхенау-Київ), Манесиїновий літопис 1350 року (Болгарія), Київський Псалтир 1397 року (Візантія), Радзивилівський літопис 1490-х років (Волинь), ікони 15 століття (Галичина).

Окремим джерелом свідчень про світську музику Київської Русі є літературні твори – «Іпатіївський літопис», «Печерський патерик» та «Слово о полку Ігоревім». З них виділяються кілька сюжетних ліній – «Музичні інструменти при княжому дворі київського князя Святослава Ярославича (1073-1076 роки)», «Музичні інструменти та самітник Ісакій (кінець 11 століття)», «Чернігівські співці Боян та Ходина (друга половина 11 століття)», «Скоморохи», «Музичні інструменти та спів у руському війську». Сюди ж слід долучити тему назв музичних інструментів в богослужбових, релігійних книг та літературних творів Київської Русі. Мова про найдавніші датовані книги – «Ізборник» (1073 рік), «Ільїна книга» (11 століття), «Стихирар мінейний» (1095-1097 роки), «Стихирар мінейний» (12 століття), «Слово Даниїла Заточника» (12 століття). У літературних джерелах також залишилися свідчення про музичну культуру Галицько-Волинського князівства. Це і сюжет про «Співця Митусу», і «Про пісні у князівстві», і «Про військовий богородичний культ».

Не багата, у порівнянні з пізнішими періодами, джерельна база змушує розглядати музичну культуру цього часу не ізольовано, а у зв’язці із культурами сусідніх держав та народів. Такий свіжий підхід допомагає по-новому поглянути на власну музичну спадщина та вибудувати міжнародні зв’язки музичних культур. Мова йде про вікінгів, половців, угорців, поляків, тевтонів, лівонців, латгалів, Угорське та Польське королівства, міста Ганзи у Прибалтиці, Новгородську республіку, Золоту Орду тощо.

У часи литовсько-польської доби (друга половина 14 – 15 століття) музична культура наших пращурів не лише не розпорошилася, але й пристосувалася до нових умов та викликів. Вершиною діяльності руських (українських) музикантів цього часу можна вважати їхню діяльність при дворі польського короля Владислава ІІ Яґайла. Чи не найпомітнішою, а тому і найважливішою нотною пам’яткою цього часу слід вважати пісню Bogurodzica (1408 рік), витоки якої, за однією із гіпотез, сягають культури Київської Русі. Руські музиканти та йокулятори виступали при дворі угорського короля Владислава II Ягелончика, служили у можновладців Кракова, а також, ймовірно, були на службі у великого князя литовського Вітовта. Окрім цього залишилися документальні свідчення про міських музикантів Львова, Перемишля та Києва.

Лектор:

23000143_764287567111902_1682834478130403981_o - копия.jpg

Іван Кузьмінський – кандидат мистецтвознавства, викладач кафедри старовинної музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (Київ).


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s