Бесіда Віталія Щепанського із Русланом Халіковим («Пломінь», 08.09.2019)

Бесіда Віталія Щепанського

із Русланом Халіковим

(«Пломінь», 08.09.2019)

14494870_1406601882701690_8162259161831424309_n-768x576.jpg


Перша публікація: https://plomin.club/ruslan-khalikov-counter-secularity-is-not-only-an-intellectual-but-also-a-political-phenomenon/?fbclid=IwAR3luW63xnh3BSZT9P5b2yEH0stpenkvhdji0lAREZEVNJ5Joms2UYVRh5M


67133039_2739632779398587_1517628502222831616_n.jpg

Руслан Халіков, релігієзнавець, видавець, кандидат філософських наук. Голова Майстерні академічного релігієзнавства. Сфера наукових інтересів: модерна релігійність, західний езотеризм, традиціоналізм, сакральна географія. Ми поговорили з Русланом про сучасний стан релігієзнавства в Україні, явище контрсекулярності та плани на майбутнє.

Нашим читачам, так само як і мені, цікава Ваша особиста історія, особливо спогади, про те, як Ви познайомилися з релігієзнавством. Опишіть, будь ласка, коли і як саме це трапилося.

Релігія в моєму житті була присутня з дитинства, втім спеціально досліджувати її почав уже в університеті. Десь у старших класах школи я вирішив отримати філософську освіту, і так сталося, що на єдиному в Донецьку філософському факультеті провідною спеціальністю було релігієзнавство. Тож, до певної міри, це було випадковістю – до певної, Божою ласкою. Відповідно, десь з другого курсу, познайомившись із загальними філософськими категоріями, я заглибився в релігієзнавство. Перші роки в університеті намагався досліджувати категорії часу та простору в традиційному суспільстві, тоді багато читав Еліаде, а також менш відомих авторів – Буркхардта, Шукурова, потім – Ґенона та інших традиціоналістів. У 2011 році ми з колегами почали організовувати круглі столи, присвячені традиціоналізму, видавати альманах. Я тоді вже вчився в аспірантурі. З цікавих речей в плані особистої біографії можу згадати, що я не брав участі в наукових заходах за межами рідного міста десь до 4-го курсу. Втім, коли вже визначився, що дійсно планую стати науковцем – почав активно їздити на конференції. І досі вважаю, що дуже важливо спілкуватися з колегами, які займаються тим самим, що й ти, але в інших місцях. Інтернет-спілкування та читання статей не замінює спілкування живого, більш інтимного.

Ви є діючим головою Майстерні Академічного Релігієзнавства. Розкажіть про цю організацію. Чим вона займається, які проекти вже реалізовані, а які у планах?

Наша організація раніше була відома як Молодіжна асоціація релігієзнавців, і її завданням було об’єднання молодих науковців – студентів, аспірантів. Напевно, найбільш відомими заходами МАР з 2004 року були релігієзнавчі школи. Це інтенсивний захід, коли разом збираються студенти, науковці та представники релігійних організацій і обмінюються досвідом. На цих літніх школах зацікавлені не лише можуть послухати цікаві лекції, але й знайти собі наукового керівника, познайомитися з віровченням, практикою та навіть повсякденням релігійних організацій, а також знайти ровесників-однодумців. Ми досі проводимо такі школи, минулого року їх було одразу дві. Також ми організуємо конференції, круглі столи та інші наукові заходи, друкуємо журнал «Релігієзнавчі нариси» та інші видання. Втім, релігієзнавство в Україні останніми роками має проблеми з університетською наукою, дуже мало залишається студентів-релігієзнавців, у деяких університетах взагалі закривають кафедри або не мають набору на цю спеціальність. Відтак, ми поступово обираємо інші типи активності, пов’язані з релігієзнавством. Зокрема, організуємо лекції – цього року ми організували візит до України секретаря Європейської асоціації релігієзнавців Марко Пазі, який прочитав чудові лекції з західного езотеризму в Києві. Я вбачаю своє завдання як голови МАР у тому, щоб зацікавити систематичним дослідженням релігії людей, які не є випускниками філософських факультетів, або є випускниками, але після здобуття освіти не займаються релігієзнавством. З іншого боку, ми з колегами намагаємося долучати українське релігієзнавство до загальносвітового контексту. Зокрема, МАР планує стати співорганізатором загальноєвропейської релігієзнавчої конференції у 2023 році в Києві. Я вважаю, що участь у загальносвітових і європейських наукових заходах дозволить нам краще не лише зрозуміти зовнішню картину, але й фахово донести колегам інформацію про наші події. Таким чином ми зможемо подолати пострадянську відірваність від світового наукового контексту.

Також нашим читачам цікаво було б дізнатися про Ваші особисті плани щодо майбутніх публікацій або курсів, які Ви плануєте.

Якщо говорити про мої власні книги, то цього року хочу випустити принаймні три. Одна вже давно написана – це художній текст, але я дуже довго не планував його друкувати. Гадаю, він буде цікавим декому, тож невеличким накладом таки вийде. Звісно, там теж про релігію, але в художній формі. Другий план — це доповнене видання книги про карти таро. Третій план – це нова книга, присвячена явищу, яке я називаю «контрсекулярність».

пломінь_інтервю_халіков.jpg

Це специфічна форма релігійного світогляду, яка свідомо протистоїть секуляризації, антирелігійним ідеологіям модерної доби. Фактично, це антитеза до модерну, і я шукаю її прояви і в християнстві, і в західному езотеризмі, і в інших традиціях. Але трагедія цього світогляду в тому, що його носії найчастіше самі є носіями модерної свідомості, а їхній виклик модерну – це відчайдушна спроба повернутися до втраченого, віднайти втрачене слово, так би мовити. Відтак, люди в пошуках традиції часто змінюють акценти, звертаючи увагу не зовсім на ті речі, які були для класичної релігійності базовими. Сьогодні контрсекулярність – це вже не лише інтелектуальне, а й політичне явище. Чимало людей готові голосувати руками, ногами та кулями проти західного світоустрою, цілі політичні партії та уряди беруть на озброєння контрсекулярність. Сподіваюся, що допишу та видам цю книгу теж протягом нинішнього року, а потім прочитаю курс у «Пломені», присвячений цим питанням. Я вже читав тут загальний курс релігієзнавства, тепер це буде поглиблена розповідь про цей вид сучасної релігійності та його витоки.

Ви є автором книги «Краткий путеводитель по оккультному Таро (1781-1951)». Розкажіть трохи про саме дослідження. Чому Ви вирішили видавати книгу російською мовою? Чи буде україномовний варіант або доповнена російськомовна версія?

В університеті я цікавився різними виявами езотеризму, зокрема, французьким окультизмом ХІХ-ХХ століття. В цьому середовищі картам приділяли чимало уваги, і деякі важливі тарологічні тексти перекладені російською мовою та доступні. Але коли я захотів знайти узагальнююче дослідження, аби коротко познайомитися з окультними теоріями таро, виявилося, що таких майже нема. Лише поодинокі західні книги, праці Стюарта Каплана, Майкла Дамміта, які не відповідали на всі питання релігієзнавця, і майже нічого російською чи українською. Тоді я вирішив зібрати такий матеріал власноруч і написати власне дослідження. Десь у 2013 році почав вести блог, присвячений картам, і поступово зібрав усе докупи. Ця книга була першою, яку я видав у своєму видавництві, і вона мала успіх не лише серед науковців, але також серед практиків-тарологів. Науковцю вона дає загальне знайомство з основними течіями та інтерпретаціями карт таро в європейському та американському езотеризмі, а практику допомагає вийти за межі своєї школи, подивитися на карти як не лише інструмент для гадання чи медитацій, але як на явище культури. Книгу видав російською через кілька причин: по-перше, я її писав російською, і більшість джерел теж читав і конспектував російською (хоча до неперекладених робіт звертався в оригіналі); по-друге, україномовна аудиторія насправді не дуже чисельна, навіть в Україні значна частина симпатиків езотеричного світогляду є російськомовною. Тож я вирішив і видати книгу російською. Наразі готується друге, доповнене видання, де буде розглянуто кілька не згаданих у першому виданні теорій, а також більше уваги присвячено художникам, які малювали колоди. Бо дуже рідко хто з відомих окультистів сам малював свою колоду – хіба що Освальд Вірт є виключенням. У першому виданні я більше звертав увагу на авторів тарологічних трактатів, але це не чесно щодо художників, тож я планую виправитися. Можливо, в майбутньому книга вийде українською, а також однією з європейських мов. Це залежатиме від запиту.

Також цікаво дізнатися вашу думку щодо сучасного стану релігієзнавства в Україні. Як ви оцінюєте роботу центральних наукових установ або кафедр релігієзнавства в українських університетах?

Українське релігієзнавство і як наука, і як освітня галузь, має ряд системних проблем. Освітні проблеми вирішити воно самотужки навряд чи зможе, це потребує ширших змін і в системі освіти, і в світогляді українців. А що стосується наукової складової, то це значною мірою справа нас як релігієзнавців. По-перше, ми маємо продовжувати формувати свою фахову спільноту, на основі не лише наукових інтересів, а й певного етичного кодексу. Наприклад, дотримуватися принципів наукової об’єктивності та не ставати беззаперечно на сторону якоїсь релігійної конфесії чи атеїстичного світогляду, оскільки це єдиний спосіб зберегти авторитет релігієзнавства як прогностичної науки, інакше нам просто припинять вірити. По-друге, нам слід більше часу проводити у спілкуванні з закордонними колегами, а це ставить принаймні два питання: чи готові ми їздити за кордон не лише задля випити кави у Відні, а й аби взяти участь у конференціях чи дослідженнях; чи можемо ми спілкуватися й читати іншими мовами, крім української та російської. Коли ми відповімо на ці питання позитивно, зможемо очікувати від українського релігієзнавства зростання. По-третє, науковці, і це стосується не лише релігієзнавців, мають виходити за межі своїх університетів, популяризувати науку, продавати свої книги в відвідуваних книгарнях, знімати відео, принаймні заводити канали в Телеграмі, робити науку привабливою. В світі та в Україні аудиторія віруючих – 85%, більше за неї лише аудиторія дихаючих, ми маємо колосальний потенціал, його треба культивувати.

Який загальний курс, на Вашу думку, варто розробляти для українського релігієзнавства, щоб долучити молодь і підняти престижність цього напрямку гуманітарної науки?

Є два напрямки, в яких слід рухатися. Перший – відповідати на нагальні питання. Чому релігійність людства не зникла, як мріяли просвітники? Чому люди сьогодні готові вмирати та вбивати за віру? Як бути віруючим у віртуальній реальності, на інших планетах та після проходження точки сингулярності? Ми маємо дивитися на світ, а не досліджувати лише проблеми кількасотрічної давнини (хоча їх теж треба досліджувати). Власне, в рамках цього напрямку я планую розробити свій курс щодо контрсекулярності. Другий напрямок – це методика та методологія. Я б дуже хотів, аби мені на перших курсах пояснили, що треба поїхати в експедицію з гарною командою та взяти їхню вже готову методологію для дослідження, аби її потім розвинути. Що науковець – це соціальна істота, що дуже важливо цікавитися найновішими дослідженнями та співставляти їх із класичними текстами. Що я не мушу проходити в своєму онтогенезі весь філогенез релігієзнавчих і філософських методів. Кожне дослідження вимагає вироблення специфічної методології, і студентів треба вчити на зразках тих досліджень, які відбуваються конкретно зараз – що працює, що не дуже, що самі дослідники хотіли б додати, але їм бракує хисту або часу. І тоді молодий дослідник легше знайде своє місце в науці.

Дякую за Ваші відповіді.

Спілкувався Віталій Щепанський


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s