Модифікація концепції mysticum corpus в «політичній теології» Англійської монархії. Цитати «Двох тіл короля» Ернста Канторовича із коментарем

Модифікація концепції mysticum corpus

в «політичній теології» Англійської монархії

Цитати «Двох тіл короля» Ернста Канторовича із коментарем

1651. Thomas Hobbes. «Leviathan or The Matter, Forme and Power of a Common-Wealth Ecclesiasticall and Civil».jpg


«Політичне тіло» монархії, або корпоративне секуляризоване «містичне тіло» (лат. mysticum corpus)  юридичний термін «політичної теології» острівної монархії, що позначав корпоративне «тіло» політії, що імітувало містичне тіло Христове, поширюючи формат його зв’язків на інститут підданства в межах Англійській монархії.

Ернст Гартвіг Канторович, що дослідив цей феномен у знаменитій роботі «Два тіла короля», цитує наступне: «тіло політичне, і члени його – це його [короля] піддані; а він [король] і його піддані разом складають корпорацію, як каже Сауткот, і він інкорпорований ними, а вони з ним, і він є глава, а вони – члени, і він один управляє ними. І це тіло, на відміну від іншого, не схильне до ні страждань, ні смерті, так як в цьому тілі король ніколи не вмирає, і його природна смерть не називається в нашому праві (як каже Гарпер) смертю короля, але кончиною [Demise] короля» [1]. Далі він пояснює: «(Demise) – позначається не те, що політичне тіло короля померло, але те, що відбулося розділення цих двох тіл, і що політичне тіло короля перенесено і переведено з природного тіла, яке тепер померло або втратило королівську гідність, в інше природне тіло. Таким чином, воно означає перенесення політичного тіла короля цього королівства з одного природного тіла на інше» [Ibid.]. Наприклад під час «Війни Троянд» (1455-1487) «переміщення політичного тіла … від одного природного тіла до іншого» позначало, як пише Канторович, «переміщення влади від Ланкастерів до Йорків і назад, що юридично інтерпретувалася як «перехід» (demise) корони від монарха, який зазнав поразки» [Ibid.]

Щодо відмінностей між острівною та континентальною юриспруденцією, то остання, на думку Канторовича, «легко могла прийти до абстрактного поняття «держава» або ототожнити государя з державою, [проте] вона ніколи не приходила до розуміння государя як «corporation sole» – гібриду, по всій видимості, досить складного походження – від якого ніколи не може бути відокремлене політичне тіло , представлене парламентом» [Ibid.].

Як вважає згаданий дослідник, без розмежування вічної і тлінної іпостасі містичного тіла та його голови, «парламенту було б майже неможливо вдатися до подібної фікції і збирати від імені та владою Карла I, політичного тіла короля, армії, які мали боротися проти того ж Карла I, природного тіла короля. Згідно з декларацією Лордів і Громад від 27 травня 1642 р. політичне тіло короля перебуває в парламенті і з парламентом, в той час як природне тіло короля, так би мовити, усувається» [Ibid.]

Канторович пише, що парламент «винайшов нечувану до того відмінність між гідністю і особистістю короля» (додаючи, що це розходження існувало в Англії вже кілька століть (декларація баронів 1308 р.), та те, що «після прийняття травневих резолюцій 1642 р. були викарбувані медальйони, що зображували короля в парламенті. У нижній частині реверса ми розрізняємо Громади зі спікером, у верхній – Лордів, а на самому верху, на узвишші в три ступені, – королівський трон, на якому під балдахіном сидить король, зображений в профіль. Ясно, що це король в своєму політичному тілі і глава політичного тіла королівства: король в парламенті, чиє завдання полягає в тому, щоб виступати заодно з лордами і громадами – при тому, якщо знадобиться, навіть проти власного природного тіла. У цьому сенсі «парламентський» Король не переставав бути частиною тіла парламенту; ні з нього ще виключений і король «в своїй власній персоні». Легенда на лицьовій стороні одного з таких медальйонів, що оточувала портретне зображення голови Карла I – природного тіла короля, – свідчила: PRO RELIGIONE LEGE REGE ET PARLIAMENTO («в ім’я релігії, закону, короля і парламенту»). Однак в той же самий час на лицьовій стороні одного з подібних медальйонів до цього природного тіла була звернена виразна напис, застерігає: «повинен слухати обидві палати парламенту в справах істинної віри і свободи підданих». Цей напис являє собою її первісному вигляді цитату з декларації обох палат від 19 травня 1642 року, коли лорди і громади закликали короля «не приймає від мудрості обох палат парламенту». Однак король в своєму природному тілі вже не міг приймати поради від парламентської мудрості; він раніше покинув Вайтхолл і Лондон, перенісши в кінці кінців свою резиденцію в Оксфорд інший медальйон, випущений пізніше в тому ж році, розповідає подальшу історію. Зображення короля зникає з лицьового боку нового медальйона; замість нього ми бачимо корабель – не звичайний «корабель держави», але бойовий корабель: з 1642 р. флот тримав сторону парламенту. Зворотний бік медальйона залишилася начебто без змін. Тут ми знову виявляємо дві палати парламенту і короля. Однак король вже більше не сидить на узвишші. Його постать видно лише до колін, вона нагадує картину, обрамлену завісами балдахіна, дуже схожу на оригінал на Великий друку, або на її центральній частині. Зрештою, саме владою Великої печатки парламент діяв проти персони Карла I. Легенда PRO RELIGIONE GREGE ET REGE («За віру, народ і короля») досить ясно говорить, за кого бореться парламент, що залишалося справедливим і після того, як портрет Карла I, а також зображення корабля, були прибрані і замінені портретом головнокомандувача парламентськими силами Роберта Девере, графа Ессекса, тоді як зворотний бік із зображенням політичного тіла короля в парламенті знову-таки збереглася без змін. Іншими словами, природне тіло короля, що знаходилося в Оксфорді, стало перешкодою для парламенту, але політичне тіло Короля було все ще корисним: воно все ще було присутнє в парламенті, хоча і тільки у вигляді зображення на печатці– підходяща ілюстрація до теорії, що виправдовувала гасло пуритан «битися проти короля, щоб захистити короля» [Ibid.]. Канторович завершує огляд цих колізій так: «Не можна розглядати фікцію «двох тіл короля» і у відриві від пізніших подій, коли парламенту вдалося засудити «Карла Стюарта, визнаного королем Англії і в цій якості був одягнений обмеженою владою», за державну зраду, і нарешті, стратити його природне тіло, всерйоз не торкнувшись і не завдавши непоправної шкоди політичного тіла короля– на противагу подіям у Франції в 1793 р у англійської вчення про двох тілах короля були дуже великі і серйозні переваги. Адже, як пояснював по одному приводу суддя Браун: Король є ім’я вічності, яке буде існувати завжди в якості глави і правителя народу (як наказує закон), – так само довго, як буде існувати народ …; і в цьому імені король не вмирає ніколи» [Ibid.].


Коментар

ER.png

На континенті певний час Іспанська монархія зображалась як голова не тільки універсальної монархії Габсбургів, але усієї  у антропоморфічному ключі «Evropa regina mundi». Проте внаслідок зіткнення конфесіоналізації поруч із «роїнням» швімерів Реформації та реакції на це католиків (див. напр. «Corpus Catholicorum: Werke katholischer Schriftsteller im Zeitalter der Glaubensspaltung»)в 1648 р. в межах Імперії остаточно визнано та оформлено співіснування двох тіл – конфесійних корпусів [2]. Взагалі Тридцятилітню війну в певному аспекті можна інтерпретувати як «громадянську війну» в Res Publica Christiana.

Europe_As_A_Queen_Sebastian_Munster_1570.jpg

1570. «Cosmographia» (Sebastian Münster)

Europe_as_a_queen_map_upright.jpg

Важливо зазначити, що концепція містичного тіла держави є саме імітаційно христологічною (в Англії були сильні також позиції «політичного гебраїзму» – накладення старозавітніх персон на тогочасних правителів та політичні практики), хоча в каббалістичному вчені існував цілий космологічний антропоморфний концепт Adam Kadmon (‏אדם קדמון‏‎) (івр. «предвічна людина»), присутній в предвічному просторі авір кадмон в якості антропного принципу (зустрічається в гностичній інтерпретації Буття 1:26 (див. «Адам кадмон» та Адама еліон («Вища людина») ранньої каббалістики, якому в Зогарі відповідає арамейський термін адам де-ле ейла / адам ілаа, див. у словничку кабб. термінології в виданні Г. Шолема) [3].

Валаський господар Vlad al III-lea Țepeș (Вла́дь аль г҃-лѣ Це́пешь) (1448, 1546-1462, 1476) діяв епоху перших плодів практичних заходів реформізму Церкви на «латинському» Заході в ході Гуситських воєн (1419-1434), що велись насамперед за право Чаші. Московський містик-«єретик» Фьодор Куріцин, слідуючи пропаганді германських колоністів демонізував образ господаря. Образ Цепеша в цьому контексті демонізувався до того, що нібито поглинання християнській крові виступало як наслідок його католизації через тиск мадяр, а саме як спробу відновити зв’язок із православною общиною, безпосередньо причасною Тілу Христовому, через інкорпорацію ним крові прихожан, ототожненої з кров’ю Христовою, що пройшла трансубстанціацію. Процитуємо тут уривок: «для румын, напротив того, православный, отрекшийся от своей веры, превращался в вампира. […] Возникновение подобного верования, видимо, обусловлено механизмом своеобразной «компенсации»: переходя в католичество, православный, хотя и сохранял право на причащение Телом Христовым, отказывался от причастия Кровью, потому что в католичестве двойное причастиепривилегия клира. Соответственно вероотступник должен был стремиться компенсировать «ущерб», а коль скоро измена вере не обходится без дьявольского вмешательства, то и способ «компенсации» выбирается по дьявольской подсказке» [4].

Leviathan.png

Осмислення подальшої долі острівного «містичного тіла» репрезентоване у трактаті Томаса Гоббса «Leviathan or The Matter, Forme and Power of a Common Wealth Ecclesiasticall and Civil» (1651), де виведений на обкладинці в образі колективної проективної персони з іменем водного чудовиська Левіафана, створеного для ігор Бога та як есхатологічна пожива для праведників (крім того це антипод сухопутного демона Бегемота, що репрезентує розпад корпоративного або ж «містичного тіла» політії).

Відголоски вчення ми бачимо навіть в Максімільєна Робеспьйора, який інтерпретував страту «громадянина Капета» як сакральну жертву, кровопролиття, яке зв’яже тих, хто приніс її, та відріже шляхи відступу, ставши засновком якісно нової спільноти [5]

Також концепція справила вплив не тільки на саме поняття корпоративності, а й на неокорпоративізм держав Осі вже у ХХ ст., і особливо «органічним» з огляду на континуальність синтоїзму поставало пізньомодерне японське вчення кокутай

vnhtw1cd2zs.jpg

Вже у  «Weimarer Republik» актуалізувалась концепція органістичного (organizistischer) характеру, Volkskörper, яка навіювала метафору суспільного тіла і нібито потреби виводити з нього те, що маркувалось як чужерідні елементи. 

1005112312043273_f18_1 (1).jpg

Ліберально-орієнтовані суспільства Євроатлантики також звертались до подібних форм «спектакулярної» репрезентації своїх символів та лідерів.

human_statue_of_liberty.jpg

woodrow_wilson_1918.jpg

Цікаво, що Жорж Батай наприкінці 1930-х рр. приходить до думки про потребу «установчого вбивства», після спроби фашистського перевороту у Франції 1934 р. вбачаючи потребу в релігійному колективі, згрупованому навколо жертви-засновника, місія якого буде відвернути нову війну [6, с. 39]. Антифа-рух «Контр-Атака» (1935) Батая та Бретона вбачав «фактором, що визначить долю суспільства, органічне оформлення композиції сил» [6, с. 40]. В своїй містифікуючій естетиці Батай вбачав потребу в обезголовленій спільноті, згрупованій навколо жертвопринесення вождя [6, с. 43] (що відсилає до конституйованої ним сутності, Ацефала), аби протистояти «Імперії вбивць Бога» [6, с. 44].

GdVQcj72OVM.jpg

Лєв Троцкій пише в пам’ятному панегірику Лєніну 1924 р., доводячи, що сутнісно радянська ідеологія залишається квазірелігійним замінником «політичної теології»: «Наша партия есть ленинизм в действии, наша партия есть коллективный вождь трудящихся. В каждом из нас живет частица Ленина то, что составляет лучшую часть каждого из нас. Как пойдем вперед? — С фонарем ленинизма в руках. Найдем ли дорогу? — Коллективной мыслью, коллективной волей партии найдем (Л. Троцкий. Тифлис, вокзал, 22 января 1924 г.*). *) Статья передана по телеграфу)» [7].

Алєксандр Богданов (1873-1928) прямо пов’язував утопію «богостроітєльства» [8] із гіпотетичним досягненням шляхом взаємної та загальної інкорпорації крові біологічного рівня колективізму [9].

Наразі сучасні британські монархи титулатурно залишаються «головами Співдружності» [10].


В культурних перцепціях ті чи інші кореспонденції із «містичним тілом» або з кров’ю як партиципуючою субстанцією можна зустріти в наступних творах:

1989 – «Santa Sangre»

1999-2000 – «Shin Megami Tensei: Persona 2»

2001 – «Clive Barker’s Undying»

2003-2008 – «Forbidden Siren» («Siren»)

2004-2020 – «Vampire: The Masquerade. Bloodlines» («World of Darkness») 

2015 – «Bloodborne»


Джерела:

1. Канторович Э. Х. Два тела короля [Електронний режим доступу].

2. Всемирная история: В 6 томах. Т. III / под ред. А. Чубарьяна.

3. Шолем Г. Основные течения в еврейской мистике / АЛЕФ. Изыскания в еврейской мистике. М.-И.: Мосты культуры – Гешарим, 2004. – 511 с. [Електронний режим доступу].

4. Одесский М. Явление вампира [Електронний режим доступу]: https://culture.wikireading.ru/344

5. Клоссовски П. Сад и Революция. III. Цареубийство — подобие казни Бога / Маркиз де Сад и ХХ век [Електронний режим доступу]

6. Зыгмонт А. И., Дюков Д. Д. Философия насилия и сакрального Жоржа Батая и Рене Жирара в сравнительной перспективе / Религиеведческие исследования. Священное: Понятие и феномен. № 1 (15) / 2017. – 139 с.

7. Четверг, 24 января 1924 года — газета “Правда” [Електронний режим доступу]: http://www.agitclub.ru/hist/sov1/lenin04.htm

8. Богостроительство / Новая философская энциклопедия / Электронная библиотека ИФ РАН  [Електронний режим доступу]: https://iphlib.ru/library/collection/newphilenc/document/HASHe586c8684b972ee2c8eae5

9. Одесский М. Миф о вампире и русская социал-демократия (литературная и научная деятельность A. А.Богданова) [Електронний режим доступу].

10. Head of the Commonwealth / Commonwealth Network [Електронний ресурс]: http://www.commonwealthofnations.org/commonwealth/head-of-the-commonwealth/

Кирило Степанян


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s