1 вересня 1939 року. Початок Другої світової війни (1939-1945)

День в історії

1 вересня 1939 року

Початок Другої світової війни (1939-1945)

69429621_474648503114998_3644625392444112896_n.jpg


Друга світова війна, розпочавшись як регіональний конфлікт, наслідувала Великій війні, ставши шлюзом для нової тотальної війни та беспрецедентного масштабу геноцидів після доби первинної модерної індустріалізації.

Націонал-соціалізм який виник поряд із італійським фашизмом в міжвоєнну добу, став поєднанням одразу низки деструктивних тенденцій та феноменів, як успадкованих, довершених ним в найбільш деструктивному ключі, так і нових. Зокрема слід згадати такі елементи цього ситуативного еклетичного синкретизму:

  • загострення акумульованого «II-м Райхом» деструктивного потенціалу: прусського мілітаризму, колоніального неоімперіалізму доби Вільгельма II, юнкерства та грюндерства і геноцидний досвід Германської імперії в Африці; ранжування зовнішніх спільнот на (гео)політичному рівні;
  • холістичний утилітаризм; злочинні принципи «колективної відповідальності» та стратифікований корпоративний комунітаризм на основі т. зв. фюрер-принципу, геноцидний корпоративізм на основі концепції органіцизму та селективно-євгенічної «расової гігієни» в парадигматичній опозиції «Volkskörper – Fremdkörper», геноцидний расизм та поєднання у Голокості расових, етнічних, етнорелігійних, етноконфесійних та соціальних критеріїв геноциду;
  • застосування нового комунікаційного потенціалу для пропаганди; ідеологічний «сцієнтизм», адаптований для потреб патернального популізму доби «масової» політики;
  • авангардні футуристичні елементи в поєднанні із спекуляцією на симулякрі «консервативного революціонізму»;
  • австро-баварський фашизм на основі прусського мілітаризму;
  • звужений етноцентричний прусський соціалізм;
  • еклектичний езотеризм «шляхів лівої руки» на основі аріософії в поєднанні із ситуативним конкордизмом або союзами із схильними до колаборації представниками традиційних релігій та конфесій; досвід тотальної мобілізації та війни, який витворив потужний заряд ресентименту (питоме джерело для реваншизму, ревізіонізму, іредентизму та подібних прагнень) і деформував психологію кількох поколінь.

Слід збагнути феномен «постверсальських» держав-«парій» із вкоріненим ресентиментом, які стали державами-партіями (партократіями). Такими «паріями» ставали й ті, хто перекинувся до стану переможців (Італія), й переформатовані «молоді демократії» (т. з. «Ваймарська республіка», яка офіційно продовжувала позиціонуватися як «германський Райх»), так й взагалі винесені за межі нової системи миру та ізольовані області більшовицького експерименту, які починали зближення із тими, чия доля була подібною, і це попри номінальні ідеологічні відмінності та відмінний статус, місце та роль у системі миру («антибільшовицька» Італія сусідила із «Ваймаром», який тим часом приховано зблизився із СРСР у мілітарній сфері). 

Партії виступали як «секти», «орденські структури», що сковували хворобливі суспільства, переймаючи повноту влади, тоталітаризуючи її під егідою ідеї про «необхідність» та навіть «неуникність» тиранії в екстремальних умовах повоєнної розрухи, відхиляючи еволюційний шлях реформізму на догоду новому суб’єкту, «масам», що шукали швидких рішень (панацеї) та простих відповідей, а також, звісно, шукали винуватців, проектуючи на них ненависть та накопичуючи все більший ресентмиент. Посилений повоєнний же ресентимент породив одержимість, і будучи накладений на досвід масової мобілізації, породив небезпечну атмосферу, в якій ожесточіння та інсинуації навколо брутального «удару в спину» уможливили подальшу прогресію дегуманізації тих, кого призначили колективним (та «колективно відповідальним») «цапом-відбувайлом», діючи за принципом «азазела», що має бути вигнаним або й пізніше знищеним – визначаючи таким «чужорідним елементом» (вже не «расово», а «класово чужорідним» в варіації більшовизму) євреїв, радикальних соціалістів тощо. 

Визнання провини «нового порядку» світу за катастрофічну лінію ресентименту, іноді довільний переділ кордонів, та звісно, приниження тих, хто потерпів програш, не має з тим ставати для когось апологією тих, хто скористався хаосом і звів бруталізм та дегуманізацію в абсолют, відігравши роль каталізатора повторення Великої війни. Тоді як спроба покласти відповідальність за катастрофічний розвиток кризових подій  виключно на прямих, безпосередніх та фактичних підпалювачів (включно із початковою роллю СРСР) війни є однобоким поглядом і дає поживу маніпуляторам історією. Потрібно пам’ятати «Мюнхенську змову» «гарантів» та роль II RP (майбутньої першої жертви безпосередньої війни) у ній, та вступ СРСР у неї на початку – по суті, хоча неформально, СРСР була одним з двох перших нападників, хоча невдовзі, вхопивши призначені згідно таємних домовленостей «сфери впливу», відійшла від цієї часткової участі в загарбанні. А позаяк тоталітарні партократії потребували подразника для збурення та мобілізації своїх прихильників, одним і чи не ключовим з таких була повоєнна система миру, яка була продуктом кулуарних домовленостей та відносних компромісів між переможцями, ще й з активним фактором ресентименту, що не сприяло подоланню катастрофічного, травматичного, деформуючого впливу Великої війни, і лише посилило явище «ревізіонізму» з боку цих парій, надало їм маніпулятивний ресурс.

А щоб зрозуміти корені націонал-соціалізму, потрібно звернути увагу: готуючи психологічне підгрунтя для геноцидів (перші практики відбулись ще в Африці, за «II-го Райху», а також на цьому континенті провадились британцями щодо бурів, хоча слід зазначити, геноцидальна «політика» загалом притаманна британцям та американцям в колоніальних країнах, і особливо незахищеними тут постали архаїчні спільноти, деякі з яких були винищені практично поголовно), у «Ваймарі» з’явилась така публікація, як «Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens. Ihr Mass und ihre Form»[1] (1920) психіатра Карла Біндінга (Karl Binding) та юриста Альфреда Хохе (Alfred Hoche)[2], що впроваджували в громадську думку концепції органіцизму та «расової гігієни» в парадигматичній опозиції «Volkskörper – Fremdkörper»[3].

Характерні ж хиби повоєнного облаштування світу (з його неспроможною в підсумку Лігою Націй, що обслуговувала переформатований неоколоніалізм евфемістичних «держав-мандатарїів»), які лише підживлювали апетити (згадаймо питання ціни «мюнхенських змовників»-миротворців, що розплатилися в тому числі із II RP (Цєшінський Шльонськ) послідовною міжвоєнною демократією Чехословаччини) та «пробудили Дракона». Що вже говорити про лицемірні подвійні стандарти переможної сторони після завершення Другої світової. Адже серед переможців не лише країни Атлантичної Хартії, які двічі (!) піддали некомбатантів атомному бомбардуванню (задля чергово «емпіричного» експерименту) та практикували т. зв. терористичні бомбардування некомбатантів, але й відкрито тоталітарний агресор СРСР, який напав на Фінляндію та II RP (що в свою чергу раніше повела експансію в Чехословаччині), і швидко переорієнтувавши ідеологію з ситуативного союзу із націонал-соціалізмом немислими жертвами вніс внесок в колапс блоку «Осі». Засліплення Другої повоєнної доби міфом про «перемогу над фашизмом» не допомогло Заходу та СРСР подолати «ур-фашизм» в собі, а також не змогло попередити виникнення численних дегуманізуючих та релятивістських еквівалентів фашизму в номінально «дефашизованому» та «антифашистському» просторі.

Джерела для аналізу:

[1] Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens. Ihr Mass und ihre Form [Електронний режим доступу]: akj.rewi.hu-berlin.de/zeitung/08-16/material/fs16-16-unheilvolleschrift.pdf

[2] [PDF] Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens: Ihr Maß und ihre Form (1920) KOSTENLOS DOWNLOAD / Bücher Online Download Kostenlos 103 [Електронний режим доступу]: https://sites.google.com/site/lesenherunterladen103/-pdf-die-freigabe-der-vernichtung-lebensunwerten-lebens-ihr-mass-und-ihre-form-1920-kostenlos-download

[3] The Phenomenology of the German People’s Body (Volkskorper) and the Extermination of the Jewish Body [Електронний режим доступу]: https://www.researchgate.net/publication/240740968_The_Phenomenology_of_the_German_People’s_Body_Volkskorper_and_the_Extermination_of_the_Jewish_Body

Кирило Степанян


Додатково пропонуємо до аналізу замітку одного з дописувачів щодо аспекту, який іноді може ретушуватись, а саме того, що якщо із соціальним та екзистенційним злом націонал-соціаліму все очевидно, то менше помічають повоєнні хиби переможців, які поглиблювали конфлікт, загалом: суперечності міжвоєнної системи мирних угод, що призвела до катастрофи, не в останню чергу сама підживлювала спраглих реваншу т. зв. держав-«парій», що стали надалі тоталітарними державними партократіями (звісно же, підкреслимо це тут, визнання певної міри відповідальності за реваншистські повоєнні хиби після Великої війни 1914-1918 рр., що лежить на країнах-«миротворцях», які підживлювали апетити пробудженого «дракона», не може слугувати інструментом будь-яких кон’юнктурних та довільних «ревізій» й тим паче «виправдань» злочинних намірів прямих та безпосередніх підпалювачів другої тотальної, найбільш масштабної і катастрофічної в історії людства війни). 

Сьогодні 80 років з початку Другої світової війни, в розв’язанні якої винуваті конкретні сторони, й тим паче – конкретні особи, ідеології. Вдаючись у роздуми, звернемо увагу, що слід виділити у цьому також ще один фактор, на який замало вказують, концентруючи увагу на більш очевидних факторах. Цей фактор – наслідок здавалось би благородних намірів, зроблених у 1919 р. – укласти Мир, який був би вічним. Людська історія знає немало таких прикладів: раніше Наполеона вигнали на Ельбу, ну а потім він повернувся, а ще пізніше зробили ще один «Вічний мир».

Непослідовність принципів, на яких будували та гарнатували б такий «Вічний мир» і яка була виявлена викликами Мюнхенської змови, полягає у тому, що цей мир зрівнює із землею малодушність самих же творців таких систем: невміння самих же творців Миру цей Мир захистити в поєднанні з повоєнним провокуванням окупаційними перегинами тих, хто зазнав програшу (що, до прикладу, чинила Франція). Лише під кінець такий хиткий Мир без реальних гарантій добивають фанатичні, індоктриновані екстремістською ідеологією борці. Так французький маршал Фош не приховуючи охарактеризував Версаль не як мир, а перемир’я на 20 років. Він, як військовий, раціонально допускав, що німці захочуть реваншу. Тільки от вирішити цю ситуацію ще більшим гнобленням переможених не найкращий варіант, як виявилось. Частина владних переможців з «санкції» загальних настроїв керувалась логікою: давайте зробимо кордон по Рейну, промислові басейни в німців заберемо, армію нехай на 100 тисяч роблять. І все одно, що демобілізованих 10 млн. залишиться. І cкажемо, аби сплачували репарації 50 років. Ну, а як не заплатять, то окупуємо їх. 

І справді, з огляду на такі міри повоєнний Мир став звичайним перемир’ям на 20 років. З цих 20 років перші десять німці таїли у собі злобу, переживаючи розруху, голод, інфляцію, лихоманку більшовизму; наступні десять років вони радикалізувались ще більше, вчились проливати піт на будівництвах, за станками заводів, креслярськими дошками та військових полігонах – тепер німці були ладні пожертвувати всім задля перемоги, перейти мислимі межі і не рахуватись ні з чим. 1 вересня 1939 р. вони знищили хиткий та негарантований ,як виявилось в ході Мюнхенської змови, повоєнний Мир і доказали світу оману мюнхенських же «замирителів», а також те, що для них не існує вже меж, що не бояться пролити й кров – не тільки свою, а ще 5 континентів і вчинити наймасштабніший централізований геноцид в історії. 

Володимир Лагодич


630_360_1566993820-451.jpg

Пропонуємо Вам також ще один погляд на передвоєнний комплекс процесів, який розглядає численні регіональні війни як частину II-ї Великої війни (або її II-ї фази). Проте слід зазначити, що популістські партократичні режими розраховували на свого роду «холодну війну», в якій від страху перед повторенням досвіду Великої війни їм дозволять анексувати все більше територій, і самі були неготові до того, що з часом перетворилось на тотальну війну (хоча внутрішньо, психологічно, частина учасників була готова на тотальне знищення інших та навіть самознищення). 

К. С.

1 вересня 1939 року. Війна, у якій перемогли Гітлер і Сталін?

https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2768351-1-veresna-1939-roku-vijna-u-akij-peremogli-gitler-i-stalin.html?fbclid=IwAR0H8qxeuKjPvuXbxMiN_nBbWWK30ADvh1-rHyolprLGupYg7urqkDi-nb0


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s