Володимир Лагодич. Адріан де Віарт

Володимир Лагодич

Адріан де Віарт

62412770_431724027407446_6774864043862654976_n.jpg

Сьогодні мова піде про Адріана де Віарта – британського офіцера, який пройшов 4 війни й назбирав істотну колекцію поранень – в обличчя, голову, живіт, гомілку, стегно, втратив руку, вухо й око, пережив дві авіакатастрофи, втік з табору через виритий тунель. При цьому, враження від цього у нього були однозначними й короткими: “Чесно кажучи, на війні мені сподобалося”.

Народився наш герой 5 травня 1880 р. у Бельгії, в аристократичній сім’ї. Студентське життя не справило на нього враження і в 1899 р., збрехавши про вік, і під вигаданим ім’ям він потайки від батька вступив рядовим в британську армію, що вела тоді війну з бурами в Південній Африці. Після прибуття на фронт він негайно отримав 2 поранення (в живіт і пах) і був відправлений на лікування. В 1901 р. він повернувся на поля бурської війни в званні лейтенанта.У 1904 р. він повернувся до Південної Африки як ад’ютант командувача, а в 1907 нарешті прийняв, після 8 років служби в армії, британське підданство. Характерно, що сам він зізнавався, що є абсолютно аполітичним, і якщо у 1899 р. його б не зарахували до лав британської армії, його б прийняли бури.

Війну Кінця Світу Адріан зустрів в Сомалі, де був помічником командувача Сомалійським верблюжим Корпусом. Сомалі сто років тому, як і зараз, було охоплено черговим джихадом всіх проти всіх, і штурмуючи укріплення джихадистів, наш герой отримав дві кулі в голову – втративши око і вухо.

Чарівна здатність зупиняти кулі частинами тіла без ​​проблем для самопочуття зацікавила британське командування, і він був переведений на Західний фронт, де командував батальйоном. Він побував у багатьох цікавих місцях тієї війни – Сомма (поранення в голову і щиколотку), Пашендаль (стегно), Камбре (гомілка), Аррас (вухо). У 1915 р., коли польовий хірург відмовився ампутувати йому пальці, й він відгриз їх самостійно. Змісту в цьому особливого не було – сам де Віарт прямо вказує – характер у нього був запальний до такої міри, що він боявся носити із собою револьвер, аби не застрелити когось при суперечці. Так чи інакше, руку, котру він перемотав шарфом і демонстративно пішов з госпіталю на фронт, прийшлось ампутувати. Втім, бадьорості духу Адріана ця подія не зменшила. У мемуарах про такі незначні деталі як ордени, шлюб і діти він вважав за краще не повідомляти.

В цілому свій досвід в окопах Першої Світової Віарт охарактеризував позитивно. У 1918 р. йому було 38 років, він знаходився на посаді командира бригади і в званні тимчасового бригадного генерала.

Після закінчення Першої Світової здавалося, нічого цікавого вже не відбудеться – однак свиня бруд знайде, і в 1919 Віарт очолив англійську військову місію в Польщі. Польща, як і личить молодій республіці, перебувала в кільці фронтів, ведучи війну з Радянською Росією, Української республікою Петлюри, Литвою, Чехословаччиною. На польсько-український фронт під Львів він і відправився. Армію Директорії високо він не оцінив (зрештою, й сам В.Винниченко визнавав, що з військом у нас стався колапс, а увесь її потенціал, підготовлений Гетьманом, звівся нанівець).

На той момент Форрін-офіс не особливо прагнув допомагати Польщі відкрито, і Віарт організував цілу контрабандистську мережу, ввозячи зброю з Угорщини. У 1920 р., коли Червона Армія підступила до воріт Варшави, Адріан взяв участь в короткому бою з червоною кіннотою, що атакувала його поїзд. Відстрілюючись, він примудрився випасти з вагона, і залізти назад.

У 1941 р. де Віарт повернувся на військово-дипломатичну службу, ставши очільником британської місії в Югославії. Але по дорозі туди його літак був змушений здійснити посадку в море біля Лівії. Члени екіпажу були взяті в полон італійцями.

Як високопоставлена ​​особа, Віарт був доставлений в замок Вінчільята. До того моменту там знаходилося немало вищих офіцерів союзників, наловлених Роммелем в Африці. Віарт не збирався провести всю війну, споживаючи макарони, і після копання підкопу однією рукою, втік з полону. На волі він залишався 8 днів – видавати себе за італійського селянина без ока і руки, не знаючи італійської занадто навіть для людини з його показниками удачі. Як би там не було, в 1943 р. італійці відправити його в Лісабон, на переговори про капітуляцію Італії. Віарт однак не захотів йти в наданому штатському, бо серйозно сумнівався в здатності італійців зробити костюм, в якому “він не буде схожий на сутенера”. 28 серпня 1943 Віарт повернувся в Англію, а через місяць був особистим представником Черчилля в Китаї і отримав звання генерал-лейтенанти.

У 1943 р. він взяв участь в Каїрській конференції, де познайомився із Чан Кайши. Залишок війни він провів на Далекому Сході, безуспішно намагаючись пролобіювати втручання союзників у громадянську війну в Китаї на стороні націоналістів. Чан Кайши пропонував йому посаду в китайській армії, але 66-річному Віарту набридли китайці, і в 1947 р. він вийшов у відставку.

По дорозі додому він відвідав британського командувача в Бірмі, в будинку якого послизнувся на шматку кокосової кірки і впав, зламавши кілька хребців. Хоча кокосу і вдалося нанести йому більш серйозні пошкодження, ніж всій німецької військової промисловості, він все ж вижив, але від активного життя відмовився, рибалячи в своєму маєтку до 1963 р.

Відносно оцінки його постаті, висловлюсь лаконічно: надто героїчний, надто впертий, не стільки дисциплінований солдат, скільки воїн, анархічний за своєю природою. Люди такого типажу водяться протягом останніх 200 років певно лише у Західній Європі.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s