Ірина Нємченко. «Мова Середньовіччя»

Ірина Вікторівна Нємченко

«Мова Середньовіччя»

Переклад Вадима Чепіженка

june2016-001go_enl-1.jpg

Абетковий порядок:

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я

Словникові статті:

 


А

Абсолютна монархія, абсолютизм (англ. absolutism) – особлива форма держави, яка формується в деяких країнах Західної Європи в другій половині XV – XVI ст. і характеризується надмірною централізацією політичної влади. Встановлення необмеженої влади короля визначається значною мірою наявністю в суспільстві буржуазного устрою, фінансові можливості якого використовує держава, а також економічним послабленням дворянства. Абсолютну монархію відрізняють наявність розгалуженого бюрократичного апарату, сильної регулярної армії (чи флоту), відсутність станово-представницьких органів чи зведення їх ролі до мінімуму, встановлення контролю над церквою [1, с. 5].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Англіканська церква (англ. Anglican church) – національна церква Англії. Виникла в результаті Реформації, проведеної Генріхом VIII Тюдором (1509-1547). Відповідно до «Акту про супрематію» 1534 р. король ставав очільником церкви. В 30-х роках XVI ст. була проведена секуляризація земель, що належали католицькій церкві, невелику частину котрих отримала новостворена Англіканська церква. Не дивлячись на розрив з папським Римом, збереглася єпископальна структура церкви (Англіканська церква – єпископальна церква), вершину якої являли архієпископи Кентерберійський та Йоркський. Догматична основа Англіканської церкви формувалася поступово, під впливом різних течій в протестантизмі. В кінцевому варіанті до неї увійшли Книга громадського богослужіння, складена архієпископом Кентерберійським Томасом Кранмером в 1549 р., та «39 статей» – символ віри, прийнятий за Єлизавети І Тюдор в 1571 р. [1, с. 11].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Б

Буржуазія – див. Бюргерство

Бюргерство (буржуазія) (від фр. bourgeois – міщанин, від bourg – місто, фр., англ. bourgeoisie):

1. В широкому сенсі – городяни, середньовічний стан міщан [1, с. 29].

2. У вузькому значенні – середні прошарки середньовічного міста – ремісники, члени цехів та торговці, на відміну від патриціату та міського плебсу [Ibid.].

3. З розвитком в XVI ст. капіталістичного устрою в країнах Західної Європи – власники засобів виробництва, господарі мануфактур, «фінансисти» – відкупники державних податків, крупні лихварі, пайовики торгівельних компаній. В подальшому – клас капіталістичного суспільства [Ibid.].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


В

Відродження – див. Ренесанс


Г

Гези (від фр. gueux – злиденні; англ. beggars, Gueux):

1. Прізвисько нідерландських дворян, які звернулися в 1566 р. до намісниці іспанського короля Філіпа ІІ Габсбурга (1556-1598) в Нідерландах Маргарити Пармської з петицією проти переслідування кальвіністів [1, с. 40].

2. Учасники партизанського руху, направленого проти панування Іспанії в Нідерландах в 60-70-ті рр. XVI ст. «Лісові гези» вели боротьбу на суходолі, а «морські гези» (англ. «Sea beggars») – на морі. До 1571 р. гези – основна військова сила повсталих провінцій [1, с. 40].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Гугеноти (від нім. Eidgenossen – cоюзники; фр., англ. Huguenots) – у Франції XVI ст. прізвисько протестантів, переважно кальвіністів. Звідси – громадянські війни 1560-1598 рр. називають гугенотськими війнами [1, с. 49].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Гуманізм (англ. humanism)культурна течія, яка в своїх характерних рисах визначила поняття «Ренесанс» та «Відродження». Термін гуманізм виник в XIX ст. в класичних працях швейцарського історика культури Якоба Буркхардта. Філологи, літератори, філософи, історики – творці і носії ренесансного типу культури – звалися гуманістами. Батьківщиною гуманізму, як і культури Відродження в цілому, була Італія. Витоки його сягають творчості Данте Аліг’єрі (1265-1321), першими європейськими гуманістами були Франческо Петрарка (1304-1374) та Джованні Боккаччо (1313-1375). В XVI ст. гуманістична культура отримує загальноєвропейський характер, розповсюджується Німеччиною, Францією, Англією, Нідерландами, Іспанією тощо. Творчість великих гуманістів Вільяма Шекспіра (15641616) та Мігеля Сервантеса (1547-1616) пов’язані почасти з XVII ст. Основними рисами ренесансного гуманізму були світський погляд на світ, антропоцентризм та індивідуалізм, віра в необмежені можливості людського розуму, поклоніння античним взірцям та слідування ним, загальна філологічна спрямованість, загострений інтерес до питань етики, антиклерикалізм, що у багатьох авторів проявився в критиці моральних устоїв духівництва, діяльності вищого кліру та схоластичної вченості. Гуманісти відродили класичну латину, що стала мовою їх творів та спілкування [1, с. 50]. В XVI ст. вони складали своєрідну міжнародну співдружність, республіку вчених, «некоронованим королем» якої був Еразм Роттердамський, «Вольтер XVI ст.». Деякі дослідники вважають, що гуманісти епохи Відродження, об’єднані спільними ідеалами і інтересами, не пов’язані становими забобонами, стали першою ранньоєвропейською інтелігенцією [1, с. 50-51].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Ґ

Ґранди (від ісп. grande; англ. однина grandee) – титулована верхівка іспанського дворянства, найбільш могутні магнати, що мали ряд почесних привілеїв, наприклад, лишатися в капелюсі в присутності монарха. Гранди вперше згадуються в джерелах ХІІІ ст. В XV ст. їх права були обмежені королівською владою при збереженні головних привілеїв. Титул гранд формально був затверджений в 1520 р. при Карлі І Габсбургу. Його отримали 25 найзнатніших родин, а до кінця XVI ст. їх кількість збільшилася до 100 [1, с. 47].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Д

Дворянство мантії (фр. noblesse de robe, англ. nobility of the robe), у Франції XVI-XVII ст. – частина дворянства, що складалася з осіб незнатного походження, головним чином буржуа, що розбагатіли та отримали дворянський титул шляхом зайняття (купівлі) високої державної посади чи «благородної землі». В XVI ст. вони частіше іменувалися робенами, «людьми мантії» (мантія – атрибут посади). В XVII ст. робени отримали право передавати дворянський титул у спадок [1, с. 52].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Дворянство шпаги (фр. noblesse d’epée, англ. nobility of the sword), у Франції XVI-XVII ст. – представники родового дворянства (на відміну від дворянства мантії), привілеєм яких була військова служба [1, с. 52-53].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Джентрі (англ. gentry) в Англії:

1. В широкому сенсі – дворянство, дрібні та середні землевласники (від gentlemen – дворянин) [1, с. 55].

2. У вузькому сенсі – в XVI – XVII ст. «нове дворянство», дрібні та середні землевласники, що використовували капіталістичні методи ведення господарства – різні форми оренди, найману працю – та за становими рисами наближалися до буржуазії. Цей соціальний прошарок – активний провідник обгороджування на англійському селі. «Соціальний гібрид» дворянина-землевласника та підприємця-капіталіста, що виник в XVI ст., поєднував у прибутковій частині свого бюджету земельну ренту та підприємницький капітал [1, с. 55-56].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Дистрето (іт. distretto), в Італії територія, яка підпорядковується місту- метрополії та включає не лише сільську місцевість, а й інші міста. Зачасту дистрето переростало в державні утворення – наприклад, Флорентійська республіка [1, с. 57].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Е


Є


Ж


З


И


І

Ідальго (гідальго; ісп., англ. hidalgo), в широкому сенсі – дворянський стан в Іспанії; у вузькому значенні – дрібне і середнє дворянство, рицарство, на відміну від рікос омбрес та кабальєро. Термін виник в ХІІ ст. та затвердився в ХІІІ-XIV ст. [1, с. 69].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Інквізиція (англ. Inquisition, від лат. inquisitio – розслідування, розшук) – особливий інститут католицької церкви, метою якого був розшук, суд та покарання єретиків. В період раннього середньовіччя і до ХІІІ ст. боротьба з єресю була справою епископів та світської влади. Папська інквізиція була створена в ХІІІ ст. для боротьби з єресями вальденсів та катарів. Остаточне її оформлення відбулося в 1231 р. за папи Григорія ІХ (12271241), який передав інквізицію в руки монахів-домініканців та почасти францисканців. Після придушення єресей ХІІІ ст. папська інквізиція займалася переслідуванням відьом, при чому, до кінця XV ст., не дуже активно. Пік відомих «відьмовських процесів», під час яких на вогнищах було спалено тисячі «відьом», припадає на XVI – першу половину ХVII ст. (і він більше пов’язаний з протестантськими країнами, чим з католицькою інквізицією). В XVI ст. головна небезпека для католицької церкви походила від протестантів. В 1542 р. папа Павло ІІІ (15341549) створив у Римі Конгрегацію інквізиції, яка складалася з шести кардиналів, і влада якої розповсюджувалася на весь католицький світ. Це так звана Римська інквізиція. Її виникнення та діяльність дослідники розглядають як один з головних актів європейської Контрреформації [1, с. 73]. Особливе місце в історії переслідування єретиків належить іспанській інквізиції, котра була створена булою римського папи Сікста IV (1471-1484) в 1478 р. за ініціативи «католицьких королів» Фердинанда та Ізабели. Головним об’єктом її уваги були мориски та марани, яких постійно підозрювали у вірності старим вірам. Для іспанської інквізиції характерна фактична незалежність від Риму і підпорядкованість королівській владі. Іспанська інквізиція стала частиною державного апарату, слухняного політичним інтересам корони. Ім’я першого Великого інквізитора, голови Супреми, Томмазо Торквемади стало символом нелюдяної жорстокості та фанатизму [1, с. 73-73].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Ї


Й


К

Капер (від нід. kaper – морський розбійник; англ. caper) – під час війни (інколи – неоголошеної) приватна особа, що на власному судні здійснювала напади на торгівельні кораблі супротивника чи судна нейтральних держав, що перевозили вантажі ворога. Капери отримували дозвіл від уряду (т. зв. каперське свідоцтво). Каперство – офіційно дозволене піратство, розбій на морі – отримало широке розповсюдження в XVI-XVII ст. [1, с. 82].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Кондотьєри (від італ. condotta – договір про найм на військову службу; англ. однина condottiere, англ. множина condottieri) – керівники найманих військових загонів («компаній»), до послуг яких широко вдавалися італійські міста-держави в XIV-XVI ст. В XIII-XIV ст. загони кондотьєрів складалися з іноземців – каталанців, німців, угорців, провансальців, англійців та ін. З кінця XIV ст. кондотьєрів-іноземців змінюють італійці. В XV ст. доволі часть вони намагаються грати самостійну військово-політичну роль, узурпуючи владу своїх наймачів. Так, кондотьєр Франческо Сфорца в 1450 р. став правителем Мілана. Діяльність кондотьєрів, позбавлених патріотичних та громадянських мотивів, що інколи переходили на сторону супротивника та грабували мирне населення, викликала критику італійських гуманістів [1, с. 95-96].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Копігольд (англ. copyhold) – форма селянського тримання землі, яка склалася в Англії XV ст. і найбільшого розповсюдження набула в XVI ст. Копігольд з’явився в результаті особистого звільнення вілланів. Селянина-копігольдера пов’язували з лендлордом відносини поземельної залежності, більш-менш повно зафіксовані в протоколі засідання маноріальної курії. Тримач землі мав копію цього документу, звідси – назва. Таким чином, копігольд – це тримання на основі  копії протоколу засідання маноріальної курії. Умовою тримання копігольду була грошова та натуральна рента. Копігольд – найбільш розповсюджена форма звичаєвого тримання [1, с. 99].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Кортеси (ісп., англ. Cortes, множина від ісп. corte – двір) – станово-представницький орган в королівствах Піренейського півострова, найбільш раннє подібне утворення в Західній Європі. Виросли з королівської курії, коли в її засіданнях почали брати участь, поряд з дворянством та духовенством, представники міст. Кортеси Леона та Кастилії існують від початку ХІІІ ст., Каталонії – з 1218 р., Арагона – з 1274 р., Валенсії – з 1283 р., Наварри – з 1300 р. Найважливішою функцією кортесів було затвердження податків, від яких вищі стани були звільнені. Тим важливішою була роль міщан в кортесах в XIII – XIV ст. Ріст абсолютної монархії в політично об’єднаній Іспанії призвів до зменшення ролі кортесів, в яких в XVI ст. міста представлені дворянами, що там проживають. Гранди в цей період також втрачають своє політичне значення [1, с. 102].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Л


М

Манор (англ. manor, від лат. manere – перебувати, продовжувати бути, знаходитися) – спеціальний термін для позначення феодального маєтку, сеньйорії в середньовічній Англії [1, с. 124]. Див. також Сеньойрія.

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Мануфактура (англ. manufactory, від лат. manus – рука, facio – роблю, виготовляю) –  рання форма капіталістичного виробництва, для якої характерний розподіл самого процесу виробництва на ряд операцій, кожну з яких виконує група найманих працівників [1, с. 124]. Мануфактура ґрунтується на ручній праці (звідси – назва) та традиційних ремісничих техніках. Значне підвищення продуктивності праці досягається за рахунок нової, відмінної від середньовічної організації виробництва. Мануфактури спорадично зустрічаються в найрозвинутіших регіонах Західної Європи (Флоренція, Фландрія, Брабант) вже в XIV – XV ст., більш широко розповсюджуються в XVI-XVII ст. в Англії, Франції, Німеччині та ін. Але й тоді централізована мануфактура – виробництво, зосереджене під одним дахом – явище доволі рідкісне. Кількісно переважали перехідні від середньовічних до ранньокапіталістичних форм мануфактури – розсіяні та змішані. Для першої характерне підпорядкування ремісників, що втратили економічну самостійність, скупнику – власнику сировини, а часто й знарядь праці, та готового продукту. Змішану мануфактуру відрізняють риси розсіяної та централізованої на різних етапах виробництва. Мануфактура розвивалася в текстильній промисловості, гірничій справі, кораблебудуванні, особливо інтенсивно – в нових видах виробництва, що не знали цехової регламентації, – вичинці бавовняних тканин, виготовленні паперу, пороху, друкарській справі тощо. Розсіяна мануфактура отримала розповсюдження в сільській місцевості, де в XVI ст. мав місце широкий ринок робітничої сили внаслідок розорення частини селянства [1, с. 125].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Марани (англ. Marranos), в Іспанії та Португалії – хрещені євреї. Часто – багаті торговці, відкупники податків, державні чиновники, марани переслідувалися інквізицією за підозрою в прихильності іудаїзму, особливо в правління Філіпа ІІ (15561598). Нерідко вони ставали жертвами релігійного фанатизму міських низів [1, с. 126].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Места (ісп., англ. Mesta) – привілейована організація кастильських вівчарів. Заснована в 1237 р., наприкінці XV ст. вона нараховувала 3 тис. членів. Провідну роль в Месті відігравали дворяни, власники великих (в десятки тисяч голів) стад худоби. Восени стада Мести переганялися трьома основними шляхами – каньядами – на південь, навесні – на північ Кастилії. Користуючись підтримкою королівської влади, Места звільнялася від виплати багатьох мит та податків, була експортером вовни до Франції, Нідерландів, Італії та ін. Діяльність Мести наносила непоправну шкоду селянським господарствам, що стало однією з причин економічного занепаду Іспанії в XVI ст. [1, с. 131].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Мориски (ісп., англ. Moriscos – від ісп. moro мавр) – іспанські мусульмани (маври, мудехари), які після завершення реконкісти – падіння Гранади в 1492 р., були насильно християнізовані. З кінця ХV ст. почалися гоніння на арабську мову та культуру, знищення арабських книг. Мориски стали об’єктом переслідувань інквізиції. Особливо погіршилося положення морисків при Філіпі ІІ (15561598), фанатичному католику, який, за власними словами, бажав не мати підданців взагалі, чим мати серед підданих єретиків. В 1609!1610 рр. морилки були вигнані з Іспанії. Більшість з них переселилися до Північної Африки [1, с. 137].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Мудехари (англ. Mudejars, від араб. мудажан – ті, кому дозволили лишитися) – мусульмани (маври) в християнських державах Піренейського півострова в ХІ-ХV ст. Обкладені поголовним податком, мудехари зберігали свої закони і звичаї, мову, власність, в тому числі земельну. У великих містах вони жили окремими кварталами. Вправні майстри, ремісники і землероби, мудехари здійснювали чималий вплив на культурний розвиток країн Піренейського півострова. Так, в архітектурі палаців і храмів Севільї, Кордови, Валенсії, Толедо відобразилися традиції мусульманського будівництва – підковоподібні арки та купола. Ще більш сильним був арабський вплив на прикладне мистецтво. Після завоювання Гранади (1492 р.), символічного завершення реконкісти, розпочалися гоніння на мудехарів – насильницька християнізація, вигнання тощо [1, с. 139].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Н


О

Обгороджування, огороджування (англ. enclosures) в Англії – захоплення лендлордами общинних та надільних селянських земель. Зустрічаються вже в ХІІІ ст., але більш широке розповсюдження отримують починаючи з останньої чверті XV ст. Основна маса обгороджувань припадає на XVII ст. Головна причина ранніх обгороджувань – прагнення землевласників збільшити площу пасовищ. Англійське вівчарство рано здобуло товарний характер, вовна була предметом експорту до Фландрії – району розвинутого виробництва сукна. Обгороджування XV – XVII ст. були викликані, крім вищезазначеного, й іншими обставинами. Традиційні умови селянського тримання землі, закріплені маноріальним звичаєм розміри рент та файнів стали в умовах зростання цін на продукти сільського господарства не лише невигідними, але навіть вели до розорення землевласників, особливо дрібних. Ціллю обгороджування була зміна характеру поземельних відносин, перетворення звичаєвого тримача в орендатора на умовах, що диктувалися кон’юнктурою ринку. Обгороджування вели до ліквідації общини в Англії, до утвердження оренди, заснованої на використанні найманої праці селян, що розорилися. В науковій літературі процес переходу від феодальних до капіталістичних форм ведення сільського господарства отримав назву «аграрний переворот» [1, с. 148].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


П

Пенсіонарій (англ. Pensionary, від сер.-лат. Pensionarius, від лат. рensio – платіж), в Нідерландах XV-XVI ст. одна з головних посадових осіб в штатах провінцій. В Республіці Об’єднаних провінцій пенсіонарій Голландіївеликий пенсіонарій – не лише представляв провінцію в Генеральних штатах [1, с. 160], але був заступником статгаудера та керував зовнішньою політикою держави. Обирався терміном на п’ять років [1, с. 161].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Пуритани (англ. Puritans, від лат. purus – чистий) – англійські кальвіністи, які наприкінці XVI-XVII ст. виступали за поглиблення Реформації, проти англіканської церкви з її системою єпископату, вважаючи, що церква має бути очищена (звідси – назва: від лат. purus – чистий) від залишків «ідолопоклонства», «папізму», тобто атрибутів католицького культу та догматики. В період кризи стюартівського абсолютизму пуританізм відіграв головну роль в ідейній підготовці Англійської революції середини XVII ст., котру інколи називають пуританською революцією [1, с. 173].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Р

Ренесанс (італ. Rinascimento, фр., англ. Renaissance, укр. Відродження) –термін, прийнятий в науковій літературі для позначення періоду в історії країн Європи, для котрого характерне створення та розповсюдження особливого, відмінного від середньовічного, типу культури. Відмінні риси Ренесансу: захоплення античною культурою та слідування її взірцям, світський погляд на світ, індивідуалізм, загальна етична направленість, особливий інтерес до філології, розвиток реалізму в образотворчому мистецтві. В історіографії існує велика кількість різноманітних трактувань терміну «Відродження» – його сутності, витоків, ареалу розповсюдження, хронологічних меж тощо. Уявлення про особливий характер епохи в якій вони жили виник вже у творців її культури, що усвідомлювали свою діяльність як відродження ідеалів античності після тривалого їх занепаду в середньовіччі. Найбільш точно ця думка виражена у першого європейського історика мистецтва італійця Джорджо Вазарі (1511-1574) [1, с. 34], котрий вжив термін «rinascitá» – відродження, який в подальшому перейшов у всі європейські мови [1, с. 35].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Рента (англ. rent, від лат. reddita – віддана) – за феодалізму частина додаткового продукту селянської праці, яка потрапляла землевласникам як плата за тримання землі. Виплата ренти була головною умовою селянського тримання. Найбільш ранньою та довговічнішою формою ренти була натуральна, чи продуктова – зерном, овочами, птахами, худобою тощо. Підневільна праця селян на домені розцінюється спеціалістами як особлива форма феодальної ренти – відробіткова. Її існування в країнах Західної Європи тісно пов’язана з особистою залежністю селян (серваж). Розвиток товарно-грошових відносин, а разом з тим і потреби сеньйорів [1, с. 179] в грошах, приводять до розповсюдження грошової форми ренти. Хоча перехід на грошові платежі проходить болюче для землеробів, така форма ренти сприяє максимально можливій при феодалізмі господарчій самостійності селянина і зростанню продуктивності селянської праці. Процес коммутації панщини веде до особистого звільнення селян в країнах Західної Європи [1, с. 180].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Реформація (англ. Reformation, від лат. reformatio – перетворення, перевлаштування, виправлення) – широкий суспільний рух XVI ст., направлений проти католицької церкви, її догматики і організаційної структури. В ідейній підготовці відкритих антипапських, антикатолицьких виступів значну роль відіграла критика гуманістами пороків католицької церкви, часто втілена в формі сатири. Проте на відміну від гуманізму, з характерним для нього світським поглядом на світ, Реформація – це суто релігійне явище. В XVI ст. під Реформацією розуміли перетворення церкви, засновані на вченнях Мартіна Лютера (лютеранство), Жана Кальвіна (кальвінізм), Ульріха Цвінглі (цвінгліанство) та інших. Як показали історичні дослідження, Реформація не була суто конфесійним рухом, але мала політичне та соціальне наповнення, різне в різних країнах Європи. Початком Реформації в Німеччині і європейської Реформації загалом прийнято вважати виступ Мартіна Лютера 31 жовтня 1517 р. з «95 тезами проти індульгенцій». В результаті масових реформаційних рухів і проведення реформаційної політики світськими правителями єдність католицького світу була порушена. На частині території Німеччини, Угорщини, Швейцарії, в Англії, Шотландії, Нідерландах, Скандинавських країнах склалися протестантські церкви [1, с. 180].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Робени – див. Дворянство мантії


С

Секуляризація (англ. secularisation, від лат. saeculum – вік, мир, мирське життя, saecularis – мирський, світський):

1. Відповідно до норм канонічного права – перехід особи чи речі з духовного стану або володіння в світське (якщо позбавлення духовного стану не було покаранням). Теоретично секуляризація могла здійснюватися виключно за згодою церкви. На практиці ж секуляризація церковного майна, перш за все землі, проводилася європейськими правителями проти волі церкви. В XVI ст. секуляризація була наслідком Реформації та повного розриву з Римом цілих країн та регіонів [c. 186].

2. В історичній літературі термін секуляризація використовується також по відношенню до процесів переходу культури [c. 186], людської свідомості, художньої творчості тощо до світського стану. Наприклад, зміст французьких хронік XIV ст. дозволяє говорити про часткову секуляризацію історіописання цього періоду [c. 187].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Сеньйорія (англ. segniory, signory, від seigneur – сеньйор) – термін, що його використовують в історичній літературі для позначення середньовічного маєтку (вотчина, манор). Сеньйорія склалася ще в період раннього середньовіччя, містила в собі домен та селянські наділи – тримання. В XIV – XV ст., внаслідок коммутації панщини і розповсюдження грошової форми ренти, структура сеньйорії змінюється (в історіографії цей процес характеризується як криза старої сеньйорії). Відбувається ліквідація домену, тобто орних земель, на яких раніше справлялася відробіткова повинність. Тепер ці землі передаються в селянські тримання. Формується тип т. зв. «чистої сеньйорії», позбавленої всякого домену [c. 187].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Символ віри (лат. credo, англ. creed) – коротке зведення головних догматів віри, що складає основу християнського чи будь-якого іншого віровчення. Сприймається без доказів, лише вірою. Загальнохристиянський (апостольський) символ віри був затверджений Нікейським (325 р.) та Константинопольським (381 р.) вселенськими соборами [c. 189].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Синьйорія (італ. signoria):

1. В XIII – XIV ст. орган міського самоуправління в італійських містах-комунах [c. 189].

2. Синьйорія, чи тиранія – форма політичного устрою в містах-державах Північної та Центральної Італії в другій половині XIII – середині XVI ст., за якої цивільна та військова влада була зосереджена в руках одноосібного правителя – синьйора чи тирана, наприклад [Ibid.].

  • Вісконті в Мілані,
  • д’Есте в Феррарі,
  • Скалігера у Вероні,
  • Медичі у Флоренції та ін.

В XV ст. деякі синьйорії розширили свої володіння за рахунок сусідів, а їх правителі отримали феодальні титули (герцогів Міланських, Тосканських, Феррарських, маркізів Мантуанських) [Ibid.].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Сокаж – див. Фригольд

Статгаудер, штатгальтер (англ. stadtholder, stadholder, від нід. stadhouder, від stad – місто та houder – тримач, власник), в Нідерландах XV-XVI ст. голова правління провінціями, якого призначали спочатку бургундські герцоги, а потім монархи з дому Габсбургів. Статгаудер керував засіданнями Генеральних штатів, здійснював командування військовими силами, призначав на державні посади. В період Нідерландської революції (з 1568 р.) статгаудер обирався спочатку Генеральними штатами, потім – провінційними. В Республіці Об’єднаних провінцій статгаудер – голова виконавчої влади. В провінціях, що лишилися під владою Іспанії, статгаудерів як і раніше призначав король і їх значення поступово згасло [1, с. 196].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Т

Тиранія – див. Синьйорія


У


Ф

Фригольд (англ. freeholders) «тримання на загальному праві», вільне тримання, що поділялося на військово-рицарське тримання (яке із заміною рицарської служби щитовими грошима стало доступне не тільки рицарям) та сокаж (тримання селянського типу за визначену грошову ренту). Фригольдери були суб’єктами загального права країни: з ХІІ ст. вони отримали право на захист в королівських судах, на відміну від вілланів, які підлягали маноріальній юрисдицкції. Потомствені споконвічні фригольдери грамот на тримання не мали та виводили своє тримання від вільних керлів англосаксонської доби. Більшість фригольдів були новоствореними за феодальної доби та трималися на основі грамот. Фригольдери, що складали біля 20% англійського селянства, були залежні від лендлордів по землі, проте вони ніколи не знали особистої залежності та пов’язаної з нею панщини. Якщо річний прибуток фригольдера сягав 20 фунтів (в XVI ст. – 40 фунтів), фригольдер отримував право стати рицарем [1, с. 223].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко

Фуерос (ісп., англ. fueros, порт. fuero, від ісп. fuero – право, привілей, від лат. forum – ринок, право, суд), в країнах Піренейського півострова:

1. Збірки законів, що мають стосунок до всіх підданців короля [1, с. 224];

2. Хартії вольностей окремих провінцій, станів, фамілій [Ibid.];

3. Муніципальні фуерос – пожалування вольностей жителям міст та сільським громадам і самі ці вольності [Ibid.].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


X


Ц

Цензива (фр. сensive, від фр. cens – ценз) – форма селянського тримання землі, головною умовою якого була виплата грошової рентицензу. Цензива отримала розповсюдження в XIIІ-XIV ст. у зв’язку з особистим звільненням сервів і утвердженням суто поземельних (договірних) відносин між сеньйором та селянином. Цензива збереглася як переважаючий вид тримання до 1793 р. Цензива передавалася у спадок, могла відчужуватися за умови виплати грошового внеску, здаватися в оренду та під заставу [1, с. 229].

Джерело:

1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.

Ірина Вікторівна Нємченко

Переклад: Вадим Чепіженко


Ч


Ш

Штатгальтер – див. Статгаудер


Щ


Ь

~


Ю


Я


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s