Едвард Едінгер. Психологічна інтерпретація християнського міфу в Юнга

Едвард Едінгер

Психологічна інтерпретація християнського міфу в Юнга

871739.jpg


Пропонуємо ознайомитись із уривком з праці Едварда Едінгера, де йде розбір листа Карла Густава Юнга, в якому той подає космогонію та космологію, що є дуже контраверсивною та в певних моментах наближена  до «єресі» (єресь означає вибір) маркіонітського гносису. Додамо, що нижченаведене має серед богошукачів полярний погляд, в якому Ягве адаптує свою мову, свій логос, до тогочасного рівня розвитку людей, промовляє хоча енігматично, але в «дискурсі» народів, що живуть в умовах примордіальної жорстокості та нормативного геноциду дегуманізованих та демонізованих інородців, поступово навчаючи та виховуючи обранців (в цьому ключі буде цікаво поглянути на відміну жертвоприношення Ісаака), що в свою чергу можна також заперечити певними прикладами. Також юнгівські роздуми суголосні вислову Ноета зі Смірни («Христос є Отець, Сам Отець народився, страждав та помер» та «Христос постраждав, будучи Самим Богом; тож Отець постраждав, бо Христос був Самим Отцем»), а перед читанням уривку слід ознайомитись із концепцією кеносису, щоб збагнути роль Христа в таїнстві Богоявлення. Тепер ознайомимось із текстом Юнга та коментарем Едінгера.


30 червня 1956 року Юнг написав знаменний лист, вже цитований в кінці третього розділу, в якому він міркує про втілення і трансформації Бога. Елінед Кочніг звернулася до нього з проханням допомогти їй зрозуміти несвідому сутність непізнаного бога-творця і розібратися також в питанні, чи існує, крім цього деміурга, якийсь початок, основа буття. Відповідь Юнга, написана англійською, заслуговує найпильнішої уваги з нашого боку. У цьому листі Юнг, розмірковуючи про Христа, пише наступне:

«Він повстав проти непередбачуваного і неприборканого Бога, для приборкання гніву якого зазвичай були потрібні найжахливіші жертви, наприклад, вбивство власного сина. Досить цікаво, що хоча його самопожертва означає визнання аморальною природи Отця, сам він проповідував новий образ Бога, а саме образ люблячого Отця, в якому немає темної сторони. Ця болісна антиномія вимагає якогось пояснення. Причиною цьому служить визнання, що він є Сином Отця, т. ч. втіленням Божества в образі людини. Таким чином, жертва з його боку була самознищенням аморального Бога, який втілився в смертному тілі. Тим самим, ця жертва набуває характеру глибоко морального діяння, свого роду самопокарання.

Оскільки передбачається, що Христос є друга Особа Трійці, то самопожертва в даному випадку є свідченням великодушності Бога. У всякому разі, в людському розумінні. Нам невідомо, чи існують інші населені світи, де б теж відбувалася аналогічна божественна еволюція. В принципі, можна уявити, що існує безліч світів, що знаходяться на різних стадіях розвитку, де Бог ще не зазнав трансформації у вигляді втілення. Як би там не було, для нас, земних істот, втілення відбулося, і ми стали причетні божественній природі, й хочеться вірити, що успадкували схильність до великодушності та одночасно – до самопокарання. Як Іов, який був не лишень спостерігачем божественної несвідомості, але й став жертвою, має виключно важливе значення божественного прояву волі, так і ми теж виявляємося свідками цієї трансформації. Внаслідок того, що Бог доводить Свою великодушність самопожертвою, Він втілюється, однак, з огляду на Його нескінченність і, можливо, наявність різних стадій космічного розвитку, ми не можемо сказати з упевненістю, якою мірою Бог – якщо це не дуже людський аргумент – піддався трансформації. Чому б у такому разі не припустити, що в той момент, коли наша свідомість здійснює експансію в сферу несвідомого, ми вступаємо в контакт зі сферами Бога, що ще не трансформувався. У всякому разі, певне очікування подібного знаходить своє вираження у вічному Євангелії Одкровення Іоанна Богослова, в вісті, що повідомляється Янголом: «Побійтеся Бога …» (Одкр. 14: 7).

Незважаючи на те, що божественне втілення являє собою космічну і абсолютну подія, воно знаходить свій вияв лише в небагатьох індивідів, наділених свідомістю в достатній мірі, щоб приймати етичні рішення, т. ч. – робити вибір на користь Бога. Отже, Бог може бути названий благим лише на стільки, на скільки Він здатний проявити Свою благість через індивідів. Його моральні якості залежать від окремих індивідів. Ось чому Він реінкарнується. Індивідуація і індивідуальність є обов’язковими умовами трансформації Бога Творця».

У наведеному уривку Юнг дає психологічну інтерпретацію християнського міфу і пояснює, як цей міф може бути прикладений до сучасної людини. Проте його твердження виражені настільки коротко, що потрібен не тільки коментар, але й ампліфікації, щоб зробити загальнодоступним їх зміст. Особливо я хотів би привернути увагу до наступної думки Юнга: «чому б не припустити, що в той момент, коли наша свідомість здійснює експансію в сферу несвідомого, ми вступаємо в контакт зі сферами Бога, що ще не трансформувався». Це висловлювання послужило підставою для назви цього розділу.

Як вважає Юнг у «Відповіді Йову», Яхве – це непередбачуваний і неприборканий в своїх примхах Бог, який нерідко схильний до нападів люті та ревнощів. У Старому Завіті можна знайти безліч свідчень, що підтверджують цей факт. У його істинності може переконатися на власному досвіді кожен, хто стикається в глибинах своєї душі з об’єктивної психічної субстанцією. Відповідно до символіки християнського міфу, жертва, принесена Христом, змінила природу Яхве. Пропонуючи себе як об’єкт, який міг би прийняти на себе весь божественний гнів, Христос в той же час складає хвалу милосердному Богу любові та приносить людині визволення від гнівного Бога. Подібно героїчному солдату, який закриває своїм тілом гранату і завдяки цьому, ціною власного життя, рятує своїх товаришів, Христос погоджується принести себе в жертву гніву Бога для того, щоб врятувати своїх ближніх. Цей жертовний вчинок не тільки рятує людство, а й трансформує Яхве. Після того як подібна вибуху лють Божа була добровільно прийнята на себе невинною жертвою, Яхве трансформується в Бога любові, втілюючись в людині, що є образом любові до ближнього.

Складність сприйняття в тому, що Христос – не тільки людина, але також і син Бога. Таким чином, акт самопожертви з боку Христа є одночасно принесенням себе в жертву Бога, або, за висловом Юнга, «самознищенням аморального Бога, який втілився в смертному тілі». Створюється враження, що Бог здатний зазнати трансформацію, тільки будучи втіленим в людині. Він потребує дзеркального відображення, в образі смертної людини, щоб знайти свідомість, без якої неможливо зазнати зміни. А який смертний може служити для цієї великої мети, як не такий, що усвідомлює себе сином Божим, т. ч. – представником божественного начала? Говорячи іншими словами, йому дається мета і сила, щоб протистояти первісній Самості через усвідомлення свого «синівського» зв’язку із цією Самістю, що надає особистості відчуття єдності в обопільному процесі трансформації.

unnamed-file.jpg

Чи не варто було б вважати, що тема трансформації Бога виникає лише у зв’язку з приходом Христа. Як показав Юнг у «Відповіді Йову», причиною такої трансформації стала зустріч Іова із Яхве. Крім цього, в Старому Завіті можна знайти й інші приклади трансформації Бога, викликаної Його зустріччю з свідомими людьми. У Книзі Буття описується, як Яхве спостерігає загибель Содому і Гоморри. Авраам у наступних словах закликає Бога бути справедливим:

«Чи погубиш також праведного з нечестивим? Може бути, є в цьому місті п’ятдесят праведних. Невже Ти погубиш їх, і не пробачиш цій місцевості ради п’ятидесяти тих праведних у ньому? Не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те ж було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Судія всієї землі вчинить неправедно? Господь cказав: Коли є в місті Содомі п’ятдесят праведників, то Я заради них помилую все місце сіє.

Авраам та й промовив: Оце я осмілився промовляти до Господа свого, я, прах та попіл: Може бути, до п’ятдесяти праведників не дістане п’яти, невже через п’ятьох Ти знищиш ціле місто? Він сказав: Не знищу, коли там знайду сорок п’ять. Авраам промовив до Нього і сказав: може бути, знайдеться там тільки сорок. Він відповів: Не зроблю й ради сорока.

І сказав Авраам: Нехай не палає гнів Господа, і нехай я скажу: Може бути, що знайдеться там тридцять? Він відказав: Не зроблю, якщо знайдеться там тридцять. Авраам же промовив: Оце я осмілився говорити до Господа мого: може бути, знайдеться там двадцять? Він сказав: Не знищу й ради двадцяти. Авраам же промовив: Нехай не палає гнів Господа, і нехай я скажу тільки цього разу: може бути, знайдеться там десять? Він сказав: Не знищу й ради десятьох (Бут. 18: 23-32)».

В результаті діалогу між Яхве і Авраамом Лот і його сім’я були врятовані з приреченого Содому.

У Книзі Чисел розповідається, як Яхве лютує від неслухняності Його ізраїльтян і погрожує вразити весь народ виразкою. Мойсеєві вдається переконати його не робити цього.


Эдвард Эдингер

Психологическая интерпретация христианского мифа у Юнга

YHVH_SMTIVF_Official_Art.jpg

YHVH. «Shin Megami Tensei». Official Art

30 июня 1956 года Юнг написал знаменательное письмо, уже цитировавшееся в конце третьей главы, в котором он рассуждает о воплощении и трансформации Бога. Элинед Кочниг обратилась к нему с просьбой помочь ей понять бессознательную сущность неведающего бога-творца и разобраться также в вопросе, существует ли, кроме этого демиурга, некое начало, основание бытия. Ответ Юнга, написанный по-английски, заслуживает самого пристального внимания с нашей стороны. В этом письме Юнг, размышляя о Христе, пишет следующее:

Он восстал против непредсказуемого и необузданного Бога, для укрощения гнева которого обычно требовались самые чудовищные жертвы, например, убийство собственного сына. Достаточно любопытно, что хотя его самопожертвование означает признание аморальной природы Отца, сам он проповедовал новый образ Бога, а именно образ любящего Отца, в котором нет темной стороны. Эта мучительная антиномия требует какого-то объяснения. Предпосылкой этому служит признание, что он является Сыном Отца, т. е. воплощением Божества в облике человека. Таким образом, жертва с его стороны представляла собой самоуничтожение аморального Бога, воплотившегося в смертном теле. Тем самым, эта жертва приобретает характер глубоко нравственного деяния, своего рода самонаказания.

Поскольку предполагается, что Христос есть второе Лицо Троицы, то самопожертвование в данном случае является свидетельством великодушия Бога. Во всяком случае, в человеческом его понимании. Нам неизвестно, существуют ли другие обитаемые миры, где бы тоже совершалась аналогичная божественная эволюция. В принципе, можно представить, что существует множество миров, находящихся на разных стадиях развития, где Бог еще не претерпел трансформации посредством воплощения. Как бы там ни было, для нас, земных существ, воплощение произошло, и мы стали сопричастны божественной природе, и хочется верить, что унаследовали склонность к великодушию и одновременно к самонаказанию. Как Иов, который не был лишь наблюдателем божественной бессознательности, но стал жертвой имеющего исключительно важное значение божественного проявления воли, так и мы тоже оказываемся свидетелями данной трансформации. Вследствие того, что Бог доказывает Свое великодушие самопожертвованием, Он воплощается, однако, учитывая Его бесконечность и, возможно, наличие различных стадий космического развития, мы не можем сказать с уверенностью, в какой степени Бог – если это не слишком человеческий аргумент – подвергся трансформации. Почему бы в таком случае не предположить, что в тот момент, когда наше сознание осуществляет экспансию в сферу бессознательного, мы вступаем в контакт со сферами еще не трансформировавшегося Бога. Во всяком случае, определенное ожидание подобного находит свое выражение в вечном Евангелии Откровения Иоанна Богослова, в вести, сообщаемой Ангелом: «Убойтесь Бога…» (Откр. 14:7)

Несмотря на то что божественное воплощение представляет собой космическое и абсолютное событие, оно находит свое проявление лишь в немногих индивидах, наделенных сознанием в достаточной мере, чтобы принимать этические решения, т. е. делать выбор в пользу Бога. Следовательно, Бог может быть назван благим лишь постольку, поскольку Он способен проявить Свою благость через индивидов. Его моральные качества зависят от отдельных индивидов. Вот почему Он реинкарнируется. Инди-видуация и индивидуальность являются обязательными условиями трансформации Бога Творца.

В приведенном отрывке Юнг дает психологическую интерпретацию христианского мифа и объясняет, как этот миф может быть приложен к современному человеку. Тем не менее его утверждения выражены столь кратко, что требуется не только комментарий, но и амплификации, чтобы сделать общедоступным их смысл. В особенности я бы хотел привлечь внимание к следующей мысли Юнга: «почему бы не предположить, что в тот момент, когда наше сознание осуществляет экспансию в сферу бессознательного, мы вступаем в контакт со сферами еще не трансформировавшегося Бога». Это высказывание послужило основанием для названия данной главы.

Как считает Юнг в «Ответе Иову», Яхве – это непредсказуемый и необузданный в своих прихотях Бог, который нередко подвержен приступам ярости и ревности. В Ветхом Завете можно найти множество свидетельств, подтверждающих этот факт. В его истинности может убедиться на собственном опыте каждый, кто сталкивается в глубинах своей души с объективной психической субстанцией. Согласно символике христианского мифа, жертва, принесенная Христом, изменила природу Яхве. Предлагая себя в качестве объекта, который мог бы принять на себя весь божественный гнев, Христос в то же время воздает хвалу милосердному Богу любви и приносит человеку избавление от гневного Бога. Подобно героическому солдату, который закрывает своим телом гранату и благодаря этому ценой собственной жизни спасает своих товарищей, Христос соглашается принести себя в жертву гневу Бога для того, чтобы спасти своих ближних. Этот жертвенный поступок не только спасает человечество, но и трансформирует Яхве. После того как подобная взрыву ярость Божья была добровольно принята на себя невинной жертвой, Яхве трансформируется в Бога любви, воплощаясь в человеке, являющемся образом любви к ближнему.

Сложность восприятия в том, что Христос – не только человек, но также и сын Бога. Таким образом, акт самопожертвования со стороны Христа является одновременно принесением себя в жертву Бога, или, по выражению Юнга, «самоуничтожением аморального Бога, воплотившегося в смертном теле». Создается впечатление, что Бог способен претерпеть трансформацию, только будучи воплощенным в человека. Он нуждается в зеркальном отражении, в облике смертного человека, чтобы обрести сознание, без которого невозможно претерпеть изменение. А какой смертный может служить для этой великой цели, кроме того, кто осознает себя сыном Божьим, т. е. представителем божественного начала? Говоря иными словами, эго дается цель и сила, чтобы противостоять первобытной Самости через осознание своей «сыновней» связи с этой Самостью, что придает личности ощущение единства в обоюдном процессе трансформации.

Не следовало бы считать, что тема трансформации Бога возникает лишь в связи с пришествием Христа. Как показал Юнг в «Ответе Иову», причиной такой трансформации стала встреча Иова с Яхве Помимо этого, в Ветхом Завете можно найти и другие примеры трансформации Бога, вызванной его встречей с сознающим человекам. В Книге Бытия описывается, как Яхве наблюдает гибель Содома и Гоморры. Авраам в следующих словах призывает Бога быть справедливым:

Неужели Ты погубишь праведного с нечестивым? Может быть, есть в этом городе пятьдесят праведников? Неужели Ты погубишь их, и не пощадишь места сего ради пятидесяти праведников в нем? Не может быть, чтобы Ты поступил так, чтобы Ты погубил праведного с нечестивым, чтобы то же было с праведником, что с нечестивым; не может быть от Тебя! Судия всей земли поступили неправосудно? Господь cказал: если Я найду в городе Содоме пятьдесят праведников, то Я ради них пощажу все место сие.

Авраам сказал в ответ: вот, я решился говорить Владыке, я, прах и пепел: Может быть, до пятидесяти праведников не достанет пяти, неужели за недостатком пяти Ты истребишь весь город? Он сказал: не истреблю, если найду там сорок пять. Авраам продолжал говорить с Ним и сказал: может быть, найдется там только сорок. Он сказал: не сделаю того и ради сорока.

И сказал Авраам: да не прогневается Владыка, что я буду говорить: может быть, найдется там тридцать? Он сказал: не сделаю, если найдется там тридцать. Авраам сказал: вот, я решился говорить Владыке: может быть, найдется там двадцать? Он сказал: не истреблю ради двадцати. Авраам сказал: да не прогневается Владыка, что я скажу еще однажды: может быть, найдется там десять? Он сказал: не истреблю ради десяти (Быт. 18: 23–32).

В итоге диалога между Яхве и Авраамом Лот и его семья были спасены из обреченного Содома.

В Книге Чисел рассказывается, как Яхве приходит в ярость от непослушания его израильтян и грозится поразить весь народ язвою. Моисею удается убедить его не делать этого.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s