Лексикон. Християнський світ Сходу: Ромея (Ῥωμανία)

Лексикон

Християнський світ Сходу:

Ромея (Ῥωμανία)

d0a0cf89cebcceb1ceafcebf-romaioi.jpg


Абетковий порядок:

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я

Словникові статті:


А

Афінганої, ацинганої (гр. ἀθίγγανοι, ατιγγανοι, сер.-гр. ἀτσίγγανοι, atsinganoi, athinganoi; лат. afinganoi, adsincani) – «недоторкані» єретики, назва яких перенесена на етнос рома (ймовірно від гр. ρωμαίοι, rhomaios), або циган– сл. cigáni від власне ацинганоїв (а від етнохороніму «єгиптяни» – англ. egyptians gypsies, ісп. egiptanos gitanos, фр. gitans, сх.-сл. фалярони, мад. fáraók népe, pharaoh-nepek [1]). Дослідники Ніколай Бєссонов та Надєжда Деметр вказують, що сх.-сл. «циган» нім. zigeuner, фр. tsigane походять саме від гр. «атсингани» [Ibid.].

Джерело, яке фіксує наявність циган в Ромеї до 1054 р. це грузинське «Житіє Св. Георгія», в якому оповідається, що василевс Константин IX Мономах (1042-1055) відбув на полювання і в ньому йому допомагали «сармати, нащадки Симона Мага, пойменовані атсингани (adcingani), визнані чарівники та зловмисники», які розкидали зачакловане м’ясо [Ibid.].

INC-1584-r_Номисма_тетартерон_Константин_IX_Мономах_ок._1042-1055_гг._(реверс).png

Κωνσταντίνος Θ΄ Μονομάχος

Релгійна секта «атсингані» вважалась офіційною Церквою єретичним рухом, і на XI cт. вже притлумилена нею, але два століття по тому циган, що займались традиційним для себе промислом – гаданням – іноді називали цим словом, яке на думку Ніколая Бєссонова та Надєжди Деметр, можливо є синонімом чаклунства та таємних знань [Ibid.].

Власне ромейські джерела вказують на такі професії циган: гадання, дресирування тварин (найбільш ранні – про зачарування змій, а пізніші – на водіння ведмедів). Згадувалось, що факіри виступали також передвісниками, звертаючись до натовпу глядачів, вказуючи хто народився під «доброю чи поганою зіркою». Крім цього, найважливішим ремеслом ромейських циган було ковальство та виготовлення решіт [Ibid.].

Дослідники Ніколай Бєссонов та Надєжда Деметр вказують на накинення назви «атсингани» (а вона, на їх думку, корелює із позначенням крім іншого кочового народу), як про первинну ступень витворення негативного стереотипу рома, та відносять очищені від містики описи прибуття чи продовження перебування циган в Ромеї аж до XII-XIII ст. [Ibid.].

Миграции цыган до XII века.jpg

Міграції циган до XII ст.

Францисканські монахи Сімеон Сімеоніс і Гуго Освічений в 1322 р. на о. Крит побачили людей, «схожих на нащадків Хама», які дотримувались обрядів ромейського православ’я, але мали спосіб життя, подібний арабському – проживали під низькими чорними шатрами, або ж взагалі заселяли печери. Франсуа де Во де Фолетье вказує, що ромеї називали їх «аткінганос» або «атсінганос» за назвою секти музикантів і провісників долі [2].

З тим Сімеон Сімеоніс засвідчує напочатку XIV ст. прийняття циганами православ’я: живучі в шатрах та й не лишаючись більше 30 днів на одному місці вони дотримуються обрядів ромейської православної Церкви [1].

Інша група ромів була розселена в Модоні, порту на західному узбережжі Мореї (на шляху з Венеції до Яффи) [2]. Франсуа де Во де Фолетье згадує стигму «чорні, як ефіопи» [Ibid.] та вказує на те, що займалися вони тут найбільше ковальством, проживаючи в хатинах в місці [Ibid.], названому «Малий Єгипет», плодючій подібно долині р. Ніл області навколо річки [Ibid.], і саме тому відома етнохоронім циган «єгиптяни», тоді як самі їх ватажки навіть іменували себе герцогами або графами Малого Єгипту [Ibid.].

640px-Konrad_von_Grünenberg_-_Beschreibung_der_Reise_von_Konstanz_nach_Jerusalem_-_Blatt_17v-18r.jpg

Κάστρο της Μεθώνης (la fortezza di Modone), 1487

Саме в Ромеї цигани побачили паломників з усіх кінців Християнського світу, і навчились користуватись статусом паломників – привілейованих мандрівників [Ibid.]. В подальшому цигани оповідали, що, покинувши «Єгипет», вони були язичниками, але були навернуті пізніше в християнство, потім вони знов повернулися до ідолопоклонства, й вже по тому, перебуваючи під тиском монархів вдруге прийняли християнство й тепер нібито вимушені здійснювати довге паломництво по всьому світу [Ibid.].

Карта так называемого Великого цыганского похода XV столетия.jpg

«Великий циганський похід» XV cт.

Теорію ромейського походження етноніма рома впровадив напочатку ХХ ст. А. Т. Сінклер: теорія зауважила те, що європейські цигани насамперед є вихідцями з Ромеї (Basileia ton Rhomaion), тоді як «Візантія» – штучний термін, накинутий Єронімом Вольфом в XVI ст. Три століття підданства в Ромеї перед розселенням Європою можливо повпливали на адаптацію закінчення до фонетики мови циган, що почали називати себе за іменем політії, підданими якої були довгий час [3].

Цыганская семья. Иллюстрация из книги «Универсальная космография», выпущенной в 1554.jpg

Рома. «Універсальна космографія» (1554)

Н. Бєссонов та Н. Деметер вважають, що теорія Сінклера розв’язує протиріччя етногенезу і етноніму рома-циган: як народ останні сформувались після виходу з Індостану (де кожне з кочових «племен» було особливою «кастою») і відбулось це саме в Ромеї, де співпали умови консолідації їх в якісно нове утворення [Ibid.].

502b.jpg

Хронологічна схема етногенезу рома

В Ромеї цигани були нехарактерним типом населення – кочовими або напівкочовими номадами, і на думку вищезгаданих дослідників, усвідомили свою іншість в ромейсько-слов’янському етномасивах: три століття перебування в цьому принципово відмінному від глибинної Азії середовищі зробили можливим злиття представників різних «каст» в рома до XV ст. [Ibid.].

Джерела:

1. Бессонов Н., Деметер Н. Ранняя история цыган (X-XV в.в.) / История цыган – Новый взгляд. – В.: РАН, 2000 [Електронний режим доступу]: http://gypsy-life.net/history02.htm (23.02.2019)

2. Бессонов Н., Деметер Н. Этнические группы цыган / История цыган – Новый взгляд. – В.: РАН, 2000 [Електронний режим доступу]: http://gypsy-life.net/history14.htm (23.02.2019)

3. Франсуа де Во де Фолетье. Історія походження циган / Мандрівки часом – історичний сайт. [Електронний режим доступу]: http://travel-in-time.org/uk/mandrivki-chasom/istoriya-pohodzhennya-tsigan/ (23.02.2019)

Кирило Степанян


Б


В

Варанги (Βάραγγοι) – найманці північного походження на військовій службі у Візантійській імперії. Для детальнішого розгляду цього поняття варто наголосити на тому, що це не єдина назва даного контингенту військових найманців. Скіфи [1], тавроскіфи [2], руси (роси) [3], варяги [4], варанги [5], верінги [6] – варіанти визначення найманців з Русі та Скандинавії на службі у візантійського василевса.

111.jpg

Перші найманці з Русі та Скандинавії в Х ст. називались в джерелах «росами», «скіфами» чи тавроскіфами. Самоназва «рос» була логічною, зрозумілою, і прямо вказувала на етнічне походження воїнів. «Тавроскіфи (скіфи)» ж пішло з античної традиції і закріпилось у грекомовних візантійських істориків та хроністів, зокрема, в Михаїла Пселла, який першим у своїй «Хронографії» згадує про руський корпус у 988 р. в контексті допомоги Володимира Василію ІІ, в результаті чого до Візантії прибуває шеститисячна варязька дружина [2].

Наприкінці Х – на поч. ХІ ст., як зазначають дослідники, з цієї спільноти починають виокремлюватись «варанги» (чи «верінги» в північній традиції), під якими розуміли, насамперед, скандинавів [7]. Візантійський тогочасний автор Іоан Скіліца, що важливо, вперше у 1034 р. вживає термін «варанги» щодо означення північних найманців на службі у Візантії [8].  Слово варанг (верінг) буквально перекладається  «той, що живе за договором».

Varjaska Garda (vikinzi). U sluzbi Romejskog cara.jpg

Дослідниця О. Мельникова доволі детально торкається питання вище згаданих понять. В поле її зору потрапили насамперед ті, які мають у своїй основі спільний корінь, та вживались у різних культурно-географічних середовищах, і, як зазначає авторка, помилково вважались ідентичними за значенням [9]. Так, спершу розглянемо змістовну обґрунтованість понять «варяг» – «верінг». Як зазначає дослідниця, «треба відзначити і змістовний парадокс в співвідношенні «варяг – væringi». По-перше, це слово не зустрічається в давньоскандинавських текстах до середини XI ст., тобто, в ранніх скальдичних віршах і в рунічних надписах. По-друге, з моменту появи і далі воно позначає не тих воїнів і купців, які бували на Русі, а виключно скандинавських найманців у Візантії» [Ibid.]. Варто відмітити, що «називаючи когось «верінгами», автори саг нерідко додають, що ця людина або служила у «війську верінгів», або була дружинником (hirðmaðr), охоронцем (varðamaðr), або просто «чоловіком» (maðr) візантійського імператора» [9, с. 161].

У контексті цього доречними будуть тези Сігвуса Бльондаля. В ході міркувань над поняттями верінги та варанги, історик відмічає наступне. Слово væringi означає «супутник», чоловік, який вступив у договірні відносини між купцями та воїнами і забезпечує безпеку та бере на себе відповідальність за своїх товаришів, оскільки і вони беруть відповідальність за нього [10, p. 5]. Посилаючись на Стендер-Петерсона також дадає, що це слово має і ширше значення. Перше – «торговець зі Скандинавії», а пізніше – «мандрівний торговець», загалом, без будь-якого підданства, незалежний. Щодо слова varangos, то в грецькій інтерпретації  воно спочатку вживалось у значенні «північні люди», а згодом трансформувалось у «найманця скандинавського (північного) походження» [10].

додаток 6 (2)

Схожа ситуація у протиставленні понять «верінги» і «нормани». Головно, можемо простежити це в скандинавських сагах та візантійських джерелах. Так, з одного боку ці поняття співвідносяться, а з іншого різняться, що одночасно, відобразилося в протиставлення «палацових» і «зовнішніх» варангів. Хронограф Михаїл Пселл також розрізняє дві групи варангів: та частина найманців, яка зазвичай бере участь в імператорських походах, та інша як союзницький корпус [2]. Можна припустити, що протиставлення верінгів норманам в сагах базується на такій же основі. Так, верінги – це особлива привілейована частина скандинавських найманців, близька до імператора. Нормани – це «зовнішні» варанги, союзницькі загони в складі польової армії [9, с. 162].

222.jpg

В одній з редакцій «Саги про Гаральда Суворого» в контексті розповіді про становище в Константинополі перед приїздом Гаральда (30-ті рр. ХІ ст.) зазначається: «І було там багато норманів, яких вони [візантійці – І. Г.] називають верінгами» [6]. У контексті вищенаписаного відмітимо, що всі три слова (варяг, верінг, варанг) мають спільний корінь var, що з давньоскандинавської перекладається як «обіцянка, клятва». Очевидно, найманець, який прибув до імператора, давав клятву вірного служіння.

Як зазначалось вище, почав перебувати в договірних відносинах по відношенню до імперії. Також наголосимо на тому, що така велика різноманітність понять щодо одного явища спричинена різними соціо-політичними, географічними та культурними середовищами, в яких вони створювались. Зважаючи на це, схожі по суті поняття насправді можуть певним чином різнитись за суттю.

Джерела:

1. Тактика Льва / Изд. подготовил В. В. Кучма; отв. ред. Н. Д. Барабанов. – Санкт-Петербург, 2012. – 368 с.

2. Михаил Пселл. Хронография / Пер. и прим. Любарского Я.Н. – Москва, 1978. – 323 с.

3. Константин Багрянородный. Об управлении империей / – Москва, 1991 – 70 с.

4. Літотис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця; Відп. ред. О.В. Мишанич. – К., 1989. – 591 с.

5. Зустрічаємо у візантійських хроністів, головно, в Іоана Скіліци.

6. Снорри Стурлусон. Круг Земной / Отв. ред. М.И. Стеблин-Каменский. – Москва, 1980. – 690 с.

7. Луговий О.М. Роси та варанги у Візантії Х-ХІІ ст. Формування та структурна роль найманого військового континенту: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.02 «Всесвітня історія»/ Олег Михайлович Луговий. – Одеса, 2008. – 20 с.

8. Иоанн Скилица Обозрение историй [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Skyliza/text1.phtml?id=1338

9. Мельникова Е. А. Варяги, варанги, вэринги: скандинавы на Руси и в Византии / Е.А. Мельникова // Византийский временник. – Москва, 1998. – Т. 55 (80). – Ч.2. Мельникова Е. А. Варяги, варанги, вэринги: скандинавы на Руси и в Византии / Е.А. Мельникова // Византийский временник. –  Москва, 1998. –  Т. 55 (80). – Ч.2. – С. 159–164.

10. Blöndal S. The Varangians of Byzantium / Blöndal Sigfús, Benedikt Benedikz. – Cambridge, 2007. – 254 p.

Ірина Гіщинська

Великі Комніни – гілка ромейської династії Комнінів, яка правила у Трапезундській імперії (1204-1461), уламку Візантії, який став незалежною державою в 1204 році після завоювання хрестоносцями Константинополя.

Trebizond Empire, 1355.jpg

Засновки роду Олексій та Давид – онуки Андроніка І Комніна та племінники грузинської цариці Тамар. Їх нащадки бічних, зокрема грузинської лінії, дожили до наших днів.

516px-Megas_Komnenos.svg.png

Джерела:

1. Никифор Григора. История ромеев / пер. с греч. Р.В. Яшунского, вступ. ст. Л. Герд. – СПб.: Свое издательство, 2013.  – XLII, 438 с.

2. Карпов C. П. История Трапезундской империи. М.: Алетея, 2007 – 624 с.

Роман Рілов


Г


Ґ


Д


Е

Епірський деспотат (Епірське царство) – уламок Візантії, який став незалежною державою у 1205 році після завоювання Константинополя хрестоносцями. Його правителі (владики, деспоти) титулувати себе імператорами (василевсами) не стали, періодично потрапляла під протекторат Нікейськоїї імперії, з часом вже відродженої Візантії. Однак, у єдину грецьку державу так остаточно включена і не була. Його території займали історичну область Епір у північно-західній Греції. Існувала у 1204-1479 роках. Головні міста Арта та Яніна.

Epir1205-1230

Коментарі:

Засновник держави Михаїл І Комнін Дука, часто іменувався потрійним прізвищем Ангел Комнін Дука, був один із тих хто став спочатку прийняв Латинське панування. Населення гірського Епіру раз за разом відбивало напади хрестоносців. Михаїл Комнін Дука запропонував очільникам завойовників стати шляхом переговорів зупинити опір, але прибувши в Епір очолив тамтешніх ромеїв та проголосив себе правителем.

Джерела:

1. Георгий Акрополит. История / Пер. вступ. ст., комм, и прил. П.И, Жаворонкова; Отв.ред. Г. Г. Литаврин. —СПб.: Алетейя, 2005. – 415 с.

2. Денисов С. А. Политическая элита Эпирского царства в 1205-1206 гг. – СПб.: Центр гуманитарных инициатив, 2017 – 398 с.

Роман Рілов


 Є


Ж


З


И


І


Ї


Й


К


Л

Ласкарі (грец. Λάσκαρις) – знатний рід візантійської аристократії. Їхня родина була правлячою у Нікейській імперії фактично весь час її існування (1204-1261), останні два роки за регентства Михаїла Палеолога на троні перебував Іоанн ІV Ласкаріс (див. ілюстрацію внизу – ред). За їх правління відбувся підйом економіки та зростання військової могутності держави, що дозволило завершити відвоювання Столиці та більшості грецьких володінь Імперії Ромеїв.

220px-John_IV_Laskaris_miniature

Коментарі:

Часто можна зустріти прочитання їхнього прізвища в українській та російській літературі, як Ласкаріс. Що досить точно передає грецьке звучання, але не є правильним у випадках коли інші прізвища ромеїв подаються без закінчень -ос; -іс. Наприклад Палеолог (грец. Παλαιολόγος), Комнін (грец. Κομνηνός).

У час їхнього правління, вперше з часу становлення династії Комнінів, відбувся відхід династичного принципу передачі влади. Так наступником першого імператора династії Феодора І Ласкаря не став його син чи брат, які у нього все ж були, а чоловік старшої дочки, Іоанн ІІІ Дука Ватац. Візантійські історіографи та сучасні історики зазвичай відносять і його до династії Ласкарів, а у хроніках його діти також часто згадуються із прізвищем діда.

Джерела:

1. Георгий Акрополит. История / Пер. вступ. ст., комм, и прил. П.И, Жаворонкова; Отв. ред. Г. Г. Литаврин. – СПб.: Алетейя, 2005. – 415 с.

2. Георгий Пахимер. История о Михаиле и Андронике Палеологах. Том 1 / Под. ред. В. Н. Карпова – СПб.: С. Петербургская Духовная Академия, 1862. – 509 с.

3. Жаворонков П. И. У истоков образования Никейской империи (оценка деятельности Константина IX Ласкаря) // Византийский временник. – 1977 — № 38. – С. 30-37.

Роман Рілов

Латинська імперія – держава заснована хрестоносцями, переважно франками та венеціанцями, на теренах Імперії Ромеїв після Четвертого хрестового походу (1202-1204).

LR.png

У своїй політичній будові нагадувала інші держави хрестоносців у Сирії, а також Священну Римську імперію. Постійного династичного принципу передачі  влади не було, а тому імператора могли обрати дворяни. Самі ж володіння Латинського імператора обмежувалися Константинополем, частиною Фракії та деяким островами Егейського моря, мала ряд васальних держав, які, однак, були фактично незалежні: Фессалонікське королівство; Афіно-Фіванське герцогство; Ахейське князівство.

Byzantium1204-el.svg.png

Джерела:

1. Карпов С. П. Латинская Романия. – СПб.: Алетея, 2000 – 256 с.

Роман Рілов

Латинська Романія – назва в історіографії політичного та культурного простору в басейні Егейського та Чорного морів, а також, частково, східного Середземномор’я, Кіпрське королівство де Лузіньянів. Вважається, що вона утворилася після Четвертого Хрестового походу (1202-1204) років. Являє собою сукупність держав утворених вихідцями із Західної Європи, Латинського світу, переважно італійцями та франкам, на землях Візантії. У культурному плані являла собою поєднання західноєвропейського та ромейського світу. Протягом XV-XVII ст. століть поступово завойовувалася силами Османської імперії.

maxresdefault.jpg

Джерела:

1. Карпов С. П. Латинская Романия. – СПб.: Алетея, 2000 – 256 с.

Роман Рілов


М


Н

Нікейська імперія – назва, прийнята в академічних колах, держави ромеїв у західній частині Малої Азії, яка фактично існувала у 1204-1261 роках. Утворилася, як уламок Візантії (Імперії Ромеїв) зусиллями династії Ласкарів після Четвертого хрестового походу (1202-1204) та завоювання Константинополя хрестоносцями. Її правителі носили титули василевсів.

516px-Nicaea.svg.png

Саме сили Нікейської завершили відвоювання столиці Імперії чим зробили її формальне відновлення. Назва походить від Нікеї – міста у Малій Азії, однієї із імператорських резиденцій династії Ласкарів.

LatinEmpire

Джерела:

1. Георгий Акрополит. История / Пер. вступ. ст., комм, и прил. П.И, Жаворонкова; Отв. ред. Г. Г. Литаврин. – СПб.: Алетейя, 2005. – 415 с.

2. Успенский Ф. И. История Византийской империи / Упоряд. Л. В. Литвинова. – М.: Мысль, 1997. – 829 с.

3. Жаворонков П. И. Никейская империя и Запад // Византийский временник. – 1974 – № 36. – С. 100-121.

4. Michael Angold. Byzantium in exile // The new cambridge medieval history. Vol. 5. Edited by David Abulafia. Cambridge University Press, 2008. – pp. 543-568.

Роман Рілов


О


П


Р


С


Т

Трапезундська імперія – назва прийнята у академічних колах для ромейської держави правлячої династії Великих Комнінів, яка розміщувалася в історичній області Понту, на теренах північно-східної Малої Азії, певний час володіла територіями у Криму. Існувала з 1204 по 1461 роки, завойована військами Османської імперії.

516px-Trebizond.svg.png

Коментарі:

Разом із Епірським деспотатом (або ж царством) та Нікейською імперією конкурувала за те щоб відродити єдину імперію ромеїв, яка розкололася після Четвертого Хрестового походу (1202-1204) та завоювання Константинополя.

Бейлики_Малой_Азии.svg.png

Джерела:

Никифор Григора. История ромеев / пер. с греч. Р.В. Яшунского, вступ. ст. Л. Герд. – СПб.: Свое издательство, 2013.  – XLII, 438 с.

1. Карпов C. П. История Трапезундской империи. М.: Алетея, 2007 – 624 с.

Роман Рілов


У


Ф


X


Ц


Ч


Ш


Щ


Ь

~


Ю


Я

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s